Що важливо знати
Першого грудня 1962 року до 30-ти московського відділення Союзу художників Радянського Союзу відбулася виставка, яку відвідав Нікіта Сергеєвич Хрущов. У виставі були представлені роботи художників-авангардістів. Перший голова програми ЦК КПС тричі обійшов зал, а потім суворо критикував його. Після виставки в Радянському Союзі надовго забули, що таке абстрактне мистецтво.
Виставку організували в Московському Манежі. Там також виставили свої роботи та художники студії « Нова реальність». Авангардизм тоді був визнаний у всьому світі мистецтвом, але Хрущев, вихований на соцреалізмі, не просто не зрозумів картини, а розлютувався брудною мовою:« Що це за обличчя? Ви що, малювати не вмієте? Мій онук краще намальовується! ... Що це таке? Ви чоловіки чи п... Прокляті, як ви можете так писати? Чи маєте ви совість?»
Нікіта Хрущов не соромився у висловах, зупиняючись біля кожної картини:« Якої це Кремль? Одягніть окуляри, подивіться! Що ви! Вщипніть себе! І він дійсно вірить, що це Кремль. Та що ви говорите, який це Кремль! Це - знущання. Чому їх не видно?
Але найбільше дістався організатору виставки художника і теоретику мистецтва Елію Міхайловічу Белютину:« Надзвичайно добре і незрозуміло. Ось що, Белютин, я вам кажу як голова Ради Міністрів: все це не потрібно радянському народу. Розумієте, це я вам кажу! ... Відмовити! Все заборонити! Припинити це безособове! Я наказую! Я говорю! І простежити за всім! І на радіо, і на телебаченні, і в друку всіх поклонників цього викорчувати!"
Після такого резонансного візиту до Хрущової виставки у газеті «Правда» з'явилася стаття, яка практично поставила хрест на авангардістському мистецтві. Художники почали переслідувати, доходили до того, що КДБ і МВД тримали їх для допитів.
Ситуація авангардістів у Радянському Союзі покращилась лише через 12 років. І це не так. П’ятнадцятого вересня 1974 року митці організували виставку своїх робіт на пустельній нитці, незважаючи на офіційну заборону. Серед присутніх були їхні друзі, родичі та члени місцевої та іноземної преси.
Як тільки було встановлено зображення, з’явилися робітники з саджанами, які мали обов’язково посадити в неділю. Виставка тривала не більше півгодини, як на пустельний бар’єр приїхали бульдозери, поливальні машини і працівники міліції. Люди везли струмки води, картини ламають, малярів били і відправляли в різні ділянки.
Події, які охрестили "Бульдозерну виставку", викликали громадський резонанс. Іноземні журналісти писали, що людей в Радянському Союзі садять просто за бажання висловити свої ідеї на полотні. А за невинні авангардні картини з художниками роблять все, що завгодно.
Після цих статей радянський уряд був змушений поступитися, і через два тижні авангардісти організували офіційну виставку своїх картин в Ізогайлово.
Ім'я французького художника-авангардіста П'єра Брассо, який виставив свої роботи в 1964 році, було пов'язано з кур'єром. Його картини були дуже успішними, але, як виявилося пізніше,
Один з лідерів радянського неофіційного мистецтва, художник Елій Белютін, чиї твори були розкритими Нікітою Хрущовим на виставці 1962 року в "Манеже", помер на 87-му році життя в Москві.
Першого грудня 1962 року в Москві Манеже мала відкритися виставка, присвячена 30-літтю Московського відділення Радянського Союзу художників (МОСХ). Частина виставки була представлена експозицією "Нова реальність" - рухом художників, організованим наприкінці 1940-х років художником Елієм Белютіним, що продовжує традиції російського авангарду початку XX століття. Белютін навчався у Аристарха Лентулова, Павла Кузнецьова і Льва Бруні.
В основі мистецтва "Нова реальність" лежала "теорія контакту" - бажання людини через мистецтво відновити внутрішній баланс, порушений впливом навколишнього світу за допомогою вміння об'єднати натурні форми, зберігши їх в абстракції. На початку 1960-х студія об'єднувала близько 600 "білютинців".
У листопаді 1962 року було організовано першу виставку у Великій Коммуністичній вулиці. У виставці брали участь 63 художники "Нова реальність" разом з Ернстом Незнаним. Її відкриття вдалося спеціально приїхати з Варшави керівником Союзу польських художників професору Раймонду Земського та групі критиків. Мінссель дозволив бути присутнім іноземними кореспондентами, а наступного дня - на проведення прес-конференції. Телевізор про Вернісажу пройшов через Європу. Після закінчення прес-конференції художникам без пояснень запропонували розібрати їхні роботи від дому до дому.
Тридцятого листопада професор Елію Белютину звернувся до головного відділу культури Дмитрій Полікарпов і від імені новосформованої Ідеологічної комісії, який попросив відновити Таганську виставку у повному відділі в спеціально підготовленому приміщенні на другому поверсі Манежу.
Цю експедицію, яку він виконав за ніч, охвалили Фурцями, а також найприємнішими словами, роботу взяли на квартирних співробітників Манежа і доставили до Мінтерського транспорту.
Вранці 1 грудня на порозі Манежа з'явився Хрущев. Спочатку Хрущов почав досить спокійно розглядати експозицію. Протягом багатьох років він звик до виставок, а також до того, як на роботі працювали односторонні роботи. Цього разу експозиція була іншою. Це була історія Московського живопису, і серед старих картин були ті, які Хрущів сам забороняв ще в 1930-х. Він міг би не звернути на них уваги, якби секретар Радянського Союзу Володимир Серов, відомий серійний портрет про Леніна, не говорив про полотна Роберта Фалька, Володимира Таттіна, Александра Дреєна, називаючи їх мазнею, за яку музеї платять величезні гроші робітників. Серів оперував астрономічними цінами за старою ціною (яка була недавня фінансова реформа).
Практичні пояснення
Хружив почав втрачати контроль над собою. Михайл Суслів, член Політуро ЦК КПС, відразу почав розвивати тему мазні, тобто народних мазні, яких митці навмисне малюють, чого потрібно і що не потрібно людям ради.
Три рази зали, де були представлені роботи 60 художників групи "Нова реальність". Він швидко рухався від однієї картини до іншої, то повертався назад. Він затримався на портреті дівчини Алексея Россаля: "Що це? Чому немає одного ока? Це ж морфіністка якась!"
Далі хрущов швидко попрямував до великої композиції Люціана Грибкова "1917 рік". "Що це за безособовість, що за виродки? Де автор?". "Як ви могли так уявити революцію? Що це за річ? Ви що, малювати не вмієте? Мій онук краще малює". Він лаявся майже у всіх картин, Тикач пальцем і вимовляючи вже звичною, нескінченно повторюваний набір лайок.
Наступного дня, 2 грудня 1962 року, відразу по виході газети "Правда" з висловливим урядовим комюніком, натовпи москвичів кинулися в Манеж, щоб побачити привід "вищої люті", але не знайшли і сліду експозицію, що знаходилася на другому поверсі. З експозицію першого поверху було знято обручені хрущеві картини Фалька, Древина, Татліна та інших.
Хрущов сам не був задоволений своїми вчинками. Рукопіювання примирення відбулося 31 грудня 1963 року, куди Ейлій Белютін запросили на зібрання Нового року. Ми коротко розмовляли з художником, який побажав йому та його товаришам успішної роботи на майбутнє і "боліле зрозумілою" живописом.
У 1964 році "Нова реальність" почала працювати в Абрамці, через яке пройшло близько 600 художників, у тому числі з викопних центрів Росії: Палеха, Холуя, Гусь-Хрустальний, Дулева, Дмітова, Сергієва Посада, Його в'язниця.
Один з лідерів радянського неофіційного мистецтва, художник Елій Белютін, чиї твори були розкритими Нікітою Хрущовим на виставці 1962 року в "Манеже", помер на 87-му році життя в Москві.
Першого грудня 1962 року в Москві Манеже мала відкритися виставка, присвячена 30-літтю Московського відділення Радянського Союзу художників (МОСХ). Частина виставки була представлена експозицією "Нова реальність" - рухом художників, організованим наприкінці 1940-х років художником Елієм Белютіним, що продовжує традиції російського авангарду початку XX століття. Белютін навчався у Аристарха Лентулова, Павла Кузнецьова і Льва Бруні.
В основі мистецтва "Нова реальність" лежала "теорія контакту" - бажання людини через мистецтво відновити внутрішній баланс, порушений впливом навколишнього світу за допомогою вміння об'єднати натурні форми, зберігши їх в абстракції. На початку 1960-х студія об'єднувала близько 600 "білютинців".
У листопаді 1962 року було організовано першу виставку у Великій Коммуністичній вулиці. У виставці брали участь 63 художники "Нова реальність" разом з Ернстом Незнаним. Її відкриття вдалося спеціально приїхати з Варшави керівником Союзу польських художників професору Раймонду Земського та групі критиків. Мінссель дозволив бути присутнім іноземними кореспондентами, а наступного дня - на проведення прес-конференції. Телевізор про Вернісажу пройшов через Європу. Після закінчення прес-конференції художникам без пояснень запропонували розібрати їхні роботи від дому до дому.
Тридцятого листопада професор Елію Белютину звернувся до головного відділу культури Дмитрій Полікарпов і від імені новосформованої Ідеологічної комісії, який попросив відновити Таганську виставку у повному відділі в спеціально підготовленому приміщенні на другому поверсі Манежу.
Цю експедицію, яку він виконав за ніч, охвалили Фурцями, а також найприємнішими словами, роботу взяли на квартирних співробітників Манежа і доставили до Мінтерського транспорту.
Вранці 1 грудня на порозі Манежа з'явився Хрущев. Спочатку Хрущов почав досить спокійно розглядати експозицію. Протягом багатьох років він звик до виставок, а також до того, як на роботі працювали односторонні роботи. Цього разу експозиція була іншою. Це була історія Московського живопису, і серед старих картин були ті, які Хрущів сам забороняв ще в 1930-х. Він міг би не звернути на них уваги, якби секретар Радянського Союзу Володимир Серов, відомий серійний портрет про Леніна, не говорив про полотна Роберта Фалька, Володимира Таттіна, Александра Дреєна, називаючи їх мазнею, за яку музеї платять величезні гроші робітників. Серів оперував астрономічними цінами за старою ціною (яка була недавня фінансова реформа).
Хружив почав втрачати контроль над собою. Михайл Суслів, член Політуро ЦК КПС, відразу почав розвивати тему мазні, тобто народних мазні, яких митці навмисне малюють, чого потрібно і що не потрібно людям ради.
Три рази зали, де були представлені роботи 60 художників групи "Нова реальність". Він швидко рухався від однієї картини до іншої, то повертався назад. Він затримався на портреті дівчини Алексея Россаля: "Що це? Чому немає одного ока? Це ж морфіністка якась!"
Далі хрущов швидко попрямував до великої композиції Люціана Грибкова "1917 рік". "Що це за безособовість, що за виродки? Де автор?". "Як ви могли так уявити революцію? Що це за річ? Ви що, малювати не вмієте? Мій онук краще малює". Він лаявся майже у всіх картин, Тикач пальцем і вимовляючи вже звичною, нескінченно повторюваний набір лайок.
Наступного дня, 2 грудня 1962 року, відразу по виході газети "Правда" з висловливим урядовим комюніком, натовпи москвичів кинулися в Манеж, щоб побачити привід "вищої люті", але не знайшли і сліду експозицію, що знаходилася на другому поверсі. З експозицію першого поверху було знято обручені хрущеві картини Фалька, Древина, Татліна та інших.
Хрущов сам не був задоволений своїми вчинками. Рукопіювання примирення відбулося 31 грудня 1963 року, куди Ейлій Белютін запросили на зібрання Нового року. Минав короткий діалог художника з хрущевим, який побажав йому і його товаришам успішної роботи на майбутнє і "боліле зрозумілою" живопису.