Що важливо знати
Видовбав дятел у осині дупло, зробив гніздо і вивів діток - трьох дятликів.
Малі ростуть, і дятел радіє. “Виражу,- думає,- деток - буде мені в старості допомогарії.
Але не дивно, що дятла не має довгого носочка, ніхто не міг би його знайти! Всі хваляться, Ох, і які ж у мене гарні діти! І розумні і пригожі. Інших таких дітей немає на світі!. 8.
Прочула про це лисиця. Вона хотіла, щоб її діти були дітловими пташками. Але як їх дістати з гнізда? Лазити на дерева лисиці не вміє.
Зростає дятел діток - годує, піт, а лисиці в осіни похапить, скручує зуби та все думає, як би їй дятлових пташчиків зі світла жити.
І придумала нарешті.
Підходить раз до осіни і давай хвостом по дереву стукати.
Висунув дятел голову з дупла:
Ти що, лисиця, робиш? Навіщо мені мої діти лякаєш?
Ось як? - А у тебе і діти є?
Так, він говорить дятел. - І такі гарні дітки!
Ну так гони їх геть, та й сам вибирайся, а то я зараз дерево буду рубати...
Навіщо тобі дерево це?
Чому це? Розпилю на дрова, пекти буду.
Ой, лисичка, ой, матуся,- почав допитувати дятел. - Дай спершу деток вигодувати, а потім і руби дерево. Куди ж я тепер з малюками-то дінуся?
А лисиця ще сильніше стукає хвостом по дереву:
Я не можу чекати, поки вигодуєте дітей! Хто ж винен, що ти якраз на цій осіні гніздо влаштував! Хіба мало було дерев у лісі?
Воно-то правда,- говорить дятел,- дерев у лісі багато, але хто міг знати, що ось ця стара, гнила осина знадобиться тобі на дрова!
Перед тим як гніздо робити, треба було запитати, - злиться лисиця. - Сам винен! Почесал дятел свою пёстру голову:
Що ж мені, лісонько, робити? Порадь.
Облизилася хитра лисиця, повертала хвостом і каже:
Збрости мені одного дятлика, тоді не буду рубати дерево.
Подумав дятел - шкода дитятко, та що робити: хоч двоє йому залишаться. І скинув одного птенчика. Вона підхопила його лисицю, побігла за кущем і з'їла.
На другий день приходить знову:
Злізь ще одного дятлика, а то дерево бу-ду рубати, - і давай хвостом по осіні стукати.
Він мусив ще одного скинути, як не впрошував дятел.
Пташині лисиці. Через день прийшла знову. Шкода дятлу останнє дитя віддавати. Він каже:
Зачекай, лисичка, хоча б до завтра. Дай ще хоч трохи дитинці потішитися.
Гаразд,-заговорилася лисиця. - Прийду завтра.
Сидить дятел у дуплі, сумує і все думає, як би йому врятуватися від лисиці. Та нічого придумати не може.
Тим часом до неї прилітає сіра ворона.
Так, мовляв, і так,- говорить їй дятел, пові-сив ніс.- Не до гостей мені, кумшка: останнє дитя лисиці забирає...
Крука була птах стара і розумна, не така, як інші.
Дурень,- каже вона, - а ти не віддавай!
Тоді лисиця скриває нас, все одно нас загутять.
Вона лякає. Як завтра прийде вона, скажи їй: “Рубі собі, я тебе не боюся! ”
Він був радий дятел, подякував ворону за розумну пораду і навіть добре її вкусив жуками-короїдами.
Прибігає на інший день лисиці.
Ну, дятел,- каже,- давай, що обіцяв, а то зараз дерево скрубю,
А дятел висунув свій довгий ніс з дупла і каже:
Руби собі, я тебе не боюся! Здивована лисиця: звідки дител розуму набрався?
Хто це тебе навчив так говорити? - питає вона.
Моя свояченица, ворона-кума! - Він сміливо відповів.
На них напала лисиця, і вони почали пускати сіру ворону.
“Я не прощу тобі цього! ” І пішла, ковтаючи слину.
Думала, що вона думала, як би помститися вороні, і нарешті надумала. Вибігла на полянку, лягла і прикинулася мертвою.
Побачила це з дерева ворона. "А-а,- втішилася,- непогана їжа валюється 16.
Вона махала крилами, махала - і вмиг біля лисиці оглуті. Спочатку клюнула її в хвіст, щоб перевірити, чи справді мертва лисиця.
А та навіть не шепохнулася. Лежить як нежива.
Крука висміювала, підстрибнула до голови і вже зібралася люнути в очі, а лисиця як схопиться і чап ворону за ногу!
Ага! - Засміялася лисиця, поскавши зуби. Ти знатимеш, як дятла навчати.
Ну що ж,- говорить ворона, - ти перехитрила мене. Тепер я лише боюся одного: щоб ти не мучила мене так, як твоя мати моя мучила.
А як же вона мучилася? Я щось не пригадую.
Ти тоді мала...
Так розкажи.
Гаразд, я розповім, вона погодилась на ворону. Твоя мати зловила мою матір. Ось як ти мене зараз...
Ну зрозуміло, - перебила її лисиці. - Моя мати була не така дурна, як твоя.
Так-так,- відповіла ворона. - Вона справді була розумна, не захотіла їсти мою матір з пір'ям: пір'я-то ж невкусні!
Звичайно, несмачні! - Я підтвердила лисицю.
Так от що твоя мати зробила: взяла два решіта, посадила в них мою матір, потім склала решета разом і як пустить їх з крутої гори, так на моїй матері і перишка не залишилося, всі дочіста осипалися. Брр! - Вона жахлива, бо це для нас, ворон, найстрашніший біль.
"Добре, - подумала лисиця. - Не буду і я дурною своєї матері."
Вона дістала два решіта, посадила туди дятлову куму да і пустила решета з крутої гори. Решіта роз'їхалася вбік, а ворона піднялася і полетіла на дерево.
У продовжив дятел в осині дюпло, зробив гніздо і вивів діток - трьох дятликів.
Малі ростуть, і дятел радіє. “Виражу,- думає,- деток - буде мені в старості допомогарії.
Але не дивно, що дятла не має довгого носочка, ніхто не міг би його знайти! Всі хваляться, Ох, і які ж у мене гарні діти! І розумні і пригожі. Інших таких дітей немає на світі!. 8.
Прочула про це лисиця. Вона хотіла, щоб її діти були дітловими пташками. Але як їх дістати з гнізда? Лазити на дерева лисиці не вміє.
Зростає дятел діток - годує, піт, а лисиці в осіни похапить, скручує зуби та все думає, як би їй дятлових пташчиків зі світла жити.
І придумала нарешті.
Підходить раз до осіни і давай хвостом по дереву стукати.
Висунув дятел голову з дупла:
Ти що, лисиця, робиш? Навіщо мені мої діти лякаєш?
Ось як? - А у тебе і діти є?
Так, він говорить дятел. - І такі гарні дітки!
Практичні пояснення
Ну так гони їх геть, та й сам вибирайся, а то я зараз дерево буду рубати...
Навіщо тобі дерево це?
Чому це? Розпилю на дрова, пекти буду.
Ой, лисичка, ой, матуся,- почав допитувати дятел. - Дай спершу деток вигодувати, а потім і руби дерево. Куди ж я тепер з малюками-то дінуся?
А лисиця ще сильніше стукає хвостом по дереву:
Я не можу чекати, поки вигодуєте дітей! Хто ж винен, що ти якраз на цій осіні гніздо влаштував! Хіба мало було дерев у лісі?
Воно-то правда,- говорить дятел,- дерев у лісі багато, але хто міг знати, що ось ця стара, гнила осина знадобиться тобі на дрова!
Перед тим як гніздо робити, треба було запитати, - злиться лисиця. - Сам винен! Почесал дятел свою пёстру голову:
Що ж мені, лісонько, робити? Порадь.
Облизилася хитра лисиця, повертала хвостом і каже:
Збрости мені одного дятлика, тоді не буду рубати дерево.
Подумав дятел - шкода дитятко, та що робити: хоч двоє йому залишаться. І скинув одного птенчика. Вона підхопила його лисицю, побігла за кущем і з'їла.
На другий день приходить знову:
Злізь ще одного дятлика, а то дерево бу-ду рубати, - і давай хвостом по осіні стукати.
Він мусив ще одного скинути, як не впрошував дятел.
Пташині лисиці. Через день прийшла знову. Шкода дятлу останнє дитя віддавати. Він каже:
Зачекай, лисичка, хоча б до завтра. Дай ще хоч трохи дитинці потішитися.
Гаразд,-заговорилася лисиця. - Прийду завтра.
Сидить дятел у дуплі, сумує і все думає, як би йому врятуватися від лисиці. Та нічого придумати не може.
Тим часом до неї прилітає сіра ворона.
Так, мовляв, і так,- говорить їй дятел, пові-сив ніс.- Не до гостей мені, кумшка: останнє дитя лисиці забирає...
Крука була птах стара і розумна, не така, як інші.
Дурень,- каже вона, - а ти не віддавай!
Тоді лисиця скриває нас, все одно нас загутять.
Вона лякає. Як завтра прийде вона, скажи їй: “Рубі собі, я тебе не боюся! ”
Він був радий дятел, подякував ворону за розумну пораду і навіть добре її вкусив жуками-короїдами.
Прибігає на інший день лисиці.
Ну, дятел,- каже,- давай, що обіцяв, а то зараз дерево скрубю,
А дятел висунув свій довгий ніс з дупла і каже:
Руби собі, я тебе не боюся! Здивована лисиця: звідки дител розуму набрався?
Хто це тебе навчив так говорити? - питає вона.
Моя свояченица, ворона-кума! - Він сміливо відповів.
На них напала лисиця, і вони почали пускати сіру ворону.
“Я не прощу тобі цього! ” І пішла, ковтаючи слину.
Думала, що вона думала, як би помститися вороні, і нарешті надумала. Вибігла на полянку, лягла і прикинулася мертвою.
Побачила це з дерева ворона. "А-а,- втішилася,- непогана їжа валюється 16.
Вона махала крилами, махала - і вмиг біля лисиці оглуті. Спочатку клюнула її в хвіст, щоб перевірити, чи справді мертва лисиця.
А та навіть не шепохнулася. Лежить як нежива.
Крука висміювала, підстрибнула до голови і вже зібралася люнути в очі, а лисиця як схопиться і чап ворону за ногу!
Ага! - Засміялася лисиця, поскавши зуби. Ти знатимеш, як дятла навчати.
Ну що ж,- говорить ворона, - ти перехитрила мене. Тепер я лише боюся одного: щоб ти не мучила мене так, як твоя мати моя мучила.
А як же вона мучилася? Я щось не пригадую.
Ти тоді мала...
Так розкажи.
Гаразд, я розповім, вона погодилась на ворону. Твоя мати зловила мою матір. Ось як ти мене зараз...
Ну зрозуміло, - перебила її лисиці. - Моя мати була не така дурна, як твоя.
Так-так,- відповіла ворона. - Вона справді була розумна, не захотіла їсти мою матір з пір'ям: пір'я-то ж невкусні!
Звичайно, несмачні! - Я підтвердила лисицю.
Так от що твоя мати зробила: взяла два решіта, посадила в них мою матір, потім склала решета разом і як пустить їх з крутої гори, так на моїй матері і перишка не залишилося, всі дочіста осипалися. Брр! - Вона жахлива, бо це для нас, ворон, найстрашніший біль.
"Добре, - подумала лисиця. - Не буду і я дурною своєї матері."
Вона дістала два решіта, посадила туди дятлову куму да і пустила решета з крутої гори. Решіта роз'їхалася вбік, а ворона піднялася і полетіла на дерево.
Видовбав дятел у осині дупло, зробив гніздо і вивів діток - трьох дятликів.
Малі ростуть, і дятел радіє. “Виражу,- думає,- деток - буде мені в старості допомогарії.
Але не дивно, що дятла не має довгого носочка, ніхто не міг би його знайти! Всі хваляться, Ох, і які ж у мене гарні діти! І розумні і пригожі. Інших таких дітей немає на світі!. 8.
Прочула про це лисиця. Вона хотіла, щоб її діти були дітловими пташками. Але як їх дістати з гнізда? Лазити на дерева лисиці не вміє.
Зростає дятел діток - годує, піт, а лисиці в осіни похапить, скручує зуби та все думає, як би їй дятлових пташчиків зі світла жити.
І придумала нарешті.
Підходить раз до осіни і давай хвостом по дереву стукати.
Висунув дятел голову з дупла:
Ти що, лисиця, робиш? Навіщо мені мої діти лякаєш?
Ось як? - А у тебе і діти є?
Так, він говорить дятел. - І такі гарні дітки!
Ну так гони їх геть, та й сам вибирайся, а то я зараз дерево буду рубати...
Навіщо тобі дерево це?
Чому це? Розпилю на дрова, пекти буду.
Ой, лисичка, ой, матуся,- почав допитувати дятел. - Дай спершу деток вигодувати, а потім і руби дерево. Куди ж я тепер з малюками-то дінуся?
А лисиця ще сильніше стукає хвостом по дереву:
Я не можу чекати, поки вигодуєте дітей! Хто ж винен, що ти якраз на цій осіні гніздо влаштував! Хіба мало було дерев у лісі?
Воно-то правда,- говорить дятел,- дерев у лісі багато, але хто міг знати, що ось ця стара, гнила осина знадобиться тобі на дрова!
Перед тим як гніздо робити, треба було запитати, - злиться лисиця. - Сам винен! Почесал дятел свою пёстру голову:
Що ж мені, лісонько, робити? Порадь.
Облизилася хитра лисиця, повертала хвостом і каже:
Збрости мені одного дятлика, тоді не буду рубати дерево.
Подумав дятел - шкода дитятко, та що робити: хоч двоє йому залишаться. І скинув одного птенчика. Вона підхопила його лисицю, побігла за кущем і з'їла.