Що важливо знати
Константин Мурав’єрів
Вправляйся. Третя книга
Закриті світи
Невідомо де. Предмети якогось невеликого містечка.
Гей, ти, - розноситься з боку воріт чийсь хрипкий і злегка не виспався голос, - ти хто такий?
Я? - я, підняв очі, запитливо дивлюся на оглядний майданчик, де б ви бачили якусь тушку.
Це, мабуть, вартовий, який спостерігає за тим, що відбувається внизу, але сонце не дає нам кращого розуміння. Хоча за голосом то це точно якийсь мужик.
Придивившись, розумію, що говорив зі мною все-таки людина в броні, хоч по обличчю, захищеному шоломом і дивлячись на мене проти сонця, цього і не видно, але аура-то не солечить, а судячи з неї, як раз роду людського зі мною зараз і розмовляє. Дивитися вгору мені було не дуже зручно, але все-таки придивившись (непогано, раніше очі начебто пристосовувалися тільки до темряви, але зараз і проти світла зміг розглянути багато деталей і деталі), розумію, що він середнього віку, темні очі, зламаний приплюснутий ніс, шрам виходить з під шолома і перетинає брову. Ну, і що не дивно, він небрит...
Але це, однак, як і я.
За три дні, коли я добирався до цього містечка, то бродився по довколишніх лісах і невеличких болотах, поки не вибрався на дорогу, яка вела сюди, якось знехтував деякими засобами особистої гігієни, такими, як щоденні бріння... хоча в мене з собою все необхідне, але якось не до того мені було ці кілька днів. Так що дивився на мене зі стіни цілком звичайний такий суб'єкт. Не дуже відрізняється і від мене, якщо оцінювати нашу схожість лише за нашим зовнішнім виглядом. Озброєний він був, судячи по всьому, списом, за спиною у нього виднівся лук і, здається, рукояти мечем. Правда, похмурий він якийсь...
І погляд у нього боляче вже ланцюговий.
Ніби якось і запитав з якоюсь лікарнею, але чомусь мені це не здається звичайною праздною цікавістю. Він ставиться до своїх обов’язків дуже серйозно.
Може подумав я таким чином тому, що недарма на мене зараз спрямовано кілька прихованих в нішах під гребенем стіни, досить великих арбалетів, з накладені на них магічними стрілами. І стріли-то все не прості. Вплетена в них, щонайменше, тройка стихій, різні типи енергії і парочка заклинань.
Але дуже своєрідно це зроблено, ніби, ця штука призначена не для когось одного, а спеціально розроблена для кількох типів істот, на яких і повинна працювати якийсь свій, додатковий, вплив. Вони майже не відбивають чарівних дій, затаюючи свої можливості всередині поля.
А цибуля позаду сторожника, це так, обманка, щоб той, хто його побачить, не подумав про іншу метаноподібну зброю, яка може тут бути ще, ну, або для його приналежності є якісь свої причини.
« Дивно і незвично» - оцінив я всю цю ситуацію загалом і загалом.
Так само й я ще не бачив.
Навіть на заставка, практично весь свій час "находжена в режимі постійної бойової готовності, де ми всій німий натовп початківців магів повинні були проходити, ну, і, по суті, проходили свою практику, при нашому першому там з'явлення. Там було трохи більше охайних заходів.
Створюється незрозумілий диссонанс сприйняття.
На стіні майже немає злочинців, цей що переді мною, та ще пара далі вздовж стіни, але є, як мені здається, дуже потужні арбалети, а оцінити самі механізми роботи, з того ракурса, що мені видно.
Ніяких магічних конструктів по управленню цією стрілкою я не помітив...
Звідси простор виведення.
"Управа ними до магії не має нічого спільного" і знову вдивляюсь і розумію.
« Не даремно ж він так і не підняв другу руку через стіни»
Мабуть тримає її на якомусь важіллі або кнопці, контролюючи мене і мої дії.
То-то на стіні більше немає інших вартових тільки трохи подалі в обох напрямках...
І ще більш дивно, що я і в місті нікого не відчути.
І це було мені не менш дивно і не зрозуміло.
На стіні люди є, а за нею нікого. Або я чогось не розумію, або тут щось не так. Або, я не туди дивлюся...
Озираюся назад...
« Та ні» - зрозумів я, - « магічний фон так і розмалює різноманітними живими і неживими аурами різних істот і об'єктів».
Повертаюся назад і вдивляюсь у саму стіну, що стоїть переді мною.
- Це що? - відразу не помітив, але все містечко по периметру обнесене магічним полем, яке і проходить всередині кладки стіни.
"Навіщо це?" Відповідь на це питання, яке сам собі поставив.
Щоб ті, хто може прийти або подивитися в сторону міста зовні, не зрозуміли, що він тут взагалі є, ну або хто і скільки знаходиться всередині нього.
Незвичайний захист. Я про таке навіть не думав ніколи.
Але це лише кінцева мета, а ось причина такої дивної захисту мені не дуже зрозуміло.
Або хтось не хоче, щоб невідомі знайшли це місто, але це безглуздо, бо до нього веде дорога, я ж до нього дійшов. Значить, це не ті, хто здогадається йти по ній...
Або хтось не хоче показати, що в місті народу більше, ніж там повинно бути насправді.
А ось це вже щось більш схоже на правду...
«Хоття», - і я ще раз звернув увагу на стіну.
Можливо, і перший варіант відкидати не варто...
Тільки ось передумову встановлення такої захисту я вибрав трохи не ту...
Адже може цей захист не від розумних-існуючих. А від тих, хто орієнтується на магічне поле або ауру.
А такі точно є, про цей світ не знаю, але судячи за щільним магічним полем цього світу, вони напевно повинні бути.
Я часто бачив подібних у Великого Леза та в Ледальних пустелях.
І якщо ви скажете, що ці монстри живуть не на якійсь відокремленій території, відокремленій від усього світу величезним розломом або практично непрохідними горами, то тоді цей захист у певному роді приховує місто від тих, хто може його знайти за подібним магічним слідом, залишеним людьми, що живуть тут або високим концентрацією Деякі магічні артефакти, амулети тощо, мабуть, мають супроводжувати будь - яке скупчення людей, що живуть у цьому світі, надто переповненим магічною енергією.
Практичні пояснення
Хм. А це цілком логічно...
Тоді зрозуміло, що і ця маленька сторожа, яка дає не дуже могутній магічний засяяння, що вказує на їхню присутність.
До речі, і на них є подібні артефакти, це просто я помітив спочатку саме це поле покликане приховати ауру сторожника, і тільки потім, здивувавши її, якраз аури, якоїсь обмеженості і нудоти, здогадався, що це людина.
І в цьому випадку стали зрозуміло і зрозуміло настільки незвичайні заходи безпеки саме для боротьби з тим, хто може опинитися під мурами міста...
Адже арбалети були розкидані не тільки близько дороги, я це помітив оглянувши Гребена стіни, але і, схоже, по всьому її периметру.
Принаймні, так було всюди, в межах мого видимості.
Що ще можна сказати?
Тепер, догадавши, що аура цього вартового в певному роді перекручена свідомо, щоб приховати її від зовнішнього виявлення, я вже більше уважно вдивляюся в неї.
Не маг. Хоча поле все одно кілька дивне.
Але при такій концентрації магічної енергії в цьому світі це і не дивно.
Такого я не бачив навіть у Великого Лесу чи Лежаних Дикошах.
Тому, за визначенням, будь-хто має мати хоч якусь схильність, роботу з магією.
А якщо говорити про охоронця, що контролює мене, то в магічному плані він схожий на шукача або рейнджера, але чогось не виконаного. Дуже неструктурована у нього ця сама аура або поле.
Константин Мурав’єрів
Вправляйся. Третя книга
Закриті світи
Гей, ти, - розноситься з боку воріт чийсь хрипкий і злегка не виспався голос, - ти хто такий?
Я? - я, підняв очі, запитливо дивлюся на оглядний майданчик, де б ви бачили якусь тушку.
Це, мабуть, вартовий, який спостерігає за тим, що відбувається внизу, але сонце не дає нам кращого розуміння. Хоча за голосом то це точно якийсь мужик.
Придивившись, розумію, що говорив зі мною все-таки людина в броні, хоч по обличчю, захищеному шоломом і дивлячись на мене проти сонця, цього і не видно, але аура-то не солечить, а судячи з неї, як раз роду людського зі мною зараз і розмовляє. Дивитися вгору мені було не дуже зручно, але все-таки придивившись (непогано, раніше очі начебто пристосовувалися тільки до темряви, але зараз і проти світла зміг розглянути багато деталей і деталі), розумію, що він середнього віку, темні очі, зламаний приплюснутий ніс, шрам виходить з під шолома і перетинає брову. Ну, і що не дивно, він небрит...
Але це, однак, як і я.
За три дні, коли я добирався до цього містечка, то бродився по довколишніх лісах і невеличких болотах, поки не вибрався на дорогу, яка вела сюди, якось знехтував деякими засобами особистої гігієни, такими, як щоденні бріння... хоча в мене з собою все необхідне, але якось не до того мені було ці кілька днів. Так що дивився на мене зі стіни цілком звичайний такий суб'єкт. Не дуже відрізняється і від мене, якщо оцінювати нашу схожість лише за нашим зовнішнім виглядом. Озброєний він був, судячи по всьому, списом, за спиною у нього виднівся лук і, здається, рукояти мечем. Правда, похмурий він якийсь...
І погляд у нього боляче вже ланцюговий.
Ніби якось і запитав з якоюсь лікарнею, але чомусь мені це не здається звичайною праздною цікавістю. Він ставиться до своїх обов’язків дуже серйозно.
Може подумав я таким чином тому, що недарма на мене зараз спрямовано кілька прихованих в нішах під гребенем стіни, досить великих арбалетів, з накладені на них магічними стрілами. І стріли-то все не прості. Вплетена в них, щонайменше, тройка стихій, різні типи енергії і парочка заклинань.
Але дуже своєрідно це зроблено, ніби, ця штука призначена не для когось одного, а спеціально розроблена для кількох типів істот, на яких і повинна працювати якийсь свій, додатковий, вплив. Вони майже не відбивають чарівних дій, затаюючи свої можливості всередині поля.
А цибуля позаду сторожника, це так, обманка, щоб той, хто його побачить, не подумав про іншу метаноподібну зброю, яка може тут бути ще, ну, або для його приналежності є якісь свої причини.
« Дивно і незвично» - оцінив я всю цю ситуацію загалом і загалом.
Так само й я ще не бачив.
Навіть на заставка, практично весь свій час "находжена в режимі постійної бойової готовності, де ми всій німий натовп початківців магів повинні були проходити, ну, і, по суті, проходили свою практику, при нашому першому там з'явлення. Там було трохи більше охайних заходів.
Створюється незрозумілий диссонанс сприйняття.
На стіні майже немає злочинців, цей що переді мною, та ще пара далі вздовж стіни, але є, як мені здається, дуже потужні арбалети, а оцінити самі механізми роботи, з того ракурса, що мені видно.
Ніяких магічних конструктів по управленню цією стрілкою я не помітив...
Звідси простор виведення.
"Управа ними до магії не має нічого спільного" і знову вдивляюсь і розумію.
« Не даремно ж він так і не підняв другу руку через стіни»
Мабуть тримає її на якомусь важіллі або кнопці, контролюючи мене і мої дії.
То-то на стіні більше немає інших вартових тільки трохи подалі в обох напрямках...
І ще більш дивно, що я і в місті нікого не відчути.
І це було мені не менш дивно і не зрозуміло.
На стіні люди є, а за нею нікого. Або я чогось не розумію, або тут щось не так. Або, я не туди дивлюся...
Озираюся назад...
« Та ні» - зрозумів я, - « магічний фон так і розмалює різноманітними живими і неживими аурами різних істот та об'єктів».
Повертаюся назад і вдивляюсь у саму стіну, що стоїть переді мною.
- Це що? - відразу не помітив, але все містечко по периметру обнесене магічним полем, яке і проходить всередині кладки стіни.
"Навіщо це?" Відповідь на це питання, яке сам собі поставив.
Щоб ті, хто може прийти або подивитися в сторону міста зовні, не зрозуміли, що він тут взагалі є, ну або хто і скільки знаходиться всередині нього.