Що важливо знати
Монолог Кулігіна
Жорстокі звичаї, судник, у нашому місті, жорстокі! У мещанні, судник, ви нічого, крім грубості та бідності нагальної, не побачите. І ніколи нам, судрю, не вибитися з цієї кори! Бо чесність ніколи не дає нам більше потрібного хліба. А судник, який має гроші, намагається закабати бідних, щоб на його працю можна було ще більше заробляти. Знаєте, що ваш дядько, Савел Прокофіч, відповідав у місті? До міста, де жили чоловіки, прийшли скаржитися, що він ніколи не розчарує жодного з них. Він сказав йому: « Слухай, Савел Прокофіч, розрахуй ти мужиків гарненько! Щодня до мене з скаргою ходять! ” — дядьку ваш потріпнув міський по плечу, і він каже: « Чи не буде вам говорити про такі дрібниці? Багато людей, які живуть на рік, перебувають; ви знаєте: я не заплачу їм за копійку на людину, а в мене з цього тисячі складаються, так воно мені і добре!." А між собою, Судрю, як живуть! Торгівля один одного підриває, а не стільки з егоїстичних спонук, скільки через заздрість. Ворожують один на одного; запускають у свої високі хороми п'яних наказів, таких, судьців, наказових, що і вигляд людини на ньому немає, об'єднувального людського істеряно. А ті їм, за малу благостиню, на гербових листках злісні кляузи будуть рядки на ближніх. І почнеться в них, суд, та справа, і кінець мукам. Судяться тут, щоб в губернію поїдуть, а там вже їх і чекають да з радістю плющут. Скоро казка впливає, не скоро діло робиться; двигають їх, прядуть їх, вилучать, і вони ще й радіють цьому волдоподібною, того тільки їм і треба. « Я, говорить, витратиться, та й йому стане в копійку». Я хотів все це намалювати.
Ось який, судник, у нас маленька городичка! Бульвар зробили, а не гуляють. Гуляють тільки на свята, і то один вид роблять, що гуляють, а самі ходять туди на показ. Лише п’яного наказу і побачити, з трактиру додому плете. Бідні прогулянки, судник, колись, у них день і ніч турботи. І сплять лише годину три на добу. А багаті-то що роблять? Ну, що б, здається, їм не гуляти, не дихати свіжим повітрям? Так ні. У всіх давно ворота, судник, замкнені і собаки спущені. Ви думаєте, вони роблять це, або богу моляться? Ні, судь! І не від злодіїв вони заперті, а щоб люди не бачили, як вони своїх домашніх їдять поїдом да сім'ю тиранітять. І що сльози ллється за цими запорами, невидимих і нечутливих! Та що вам казати, суддя! Ви можете судити. І що, судьр, за цими замками бруду темного та п'янства! І все шито да крито — ніхто нічого не бачить і не знає, бачить тільки один бог! Ти ж, глаголеш, дивись людям мене, та на вулицю; а до родини моєї тобі дїла нема; на се, каже, у мене замки, та засуви, та собаки лихі. Сім'я, говорить, справа таємне, секретне! Ми знаємо ці секрети! Від цих секретів, судь, йому тільки одному весело, а інші - вовком виють. Що це за таємниця? Хто його не знає! Ограбувати сиріт, родичів, племінників, забити домашніх так, щоб ні про що, що він там творить, пікнути не сміли. Ось і все. Ну, так бог з ними! А знаєте, суддя, хто у нас гуляє? Молоді хлопці та дівчата. Так ці у снах крадуть годину-другу, ну і гуляють парочками. Та ось пара!
Популярний монолог Катерини з острівського "Грозу"
Чому люди не літають?
Я кажу, чому люди не літають так, як птахи? Мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, так тебе і тягне летіти! От би так розбігалася, підняла руки і полетіла... спробувати нешто тепер? Чи була я такою! Я жила, ні про що не тужила, точно пташка на волі. Матенька в мені не їла, напрягала мене, як ляльку, працювати не змушували; що хочу, бувало, і роблю. Знаєш, як я жила в дівчат? Я встану, бувало рано; коли влітку, так зходжу на ключок, вмиюся, принесу з собою водиці і все, всі квіти в будинку полю. У мене квітів було багато-багато. А які сни мені сни, які сни! Або храми золоті, або сади якісь незвичайні, і всі співають невидимі голоси, і кипарисом пахне, і гори і дерева наче не такі, як звичайно, а як на образах пишуться. А те, ніби я літаю, так і літаю по повітряу. І тепер іноді сниться, та рідко, та і не те... ох, щось зі мною недобре робиться, чудо якесь! Ніколи зі мною цього не було. Щось у мені таке неймовірне. Точно я знову жити починаю, або... Я не знаю. Такий на мене страх, такий-то на мене страх! Я стою над прірвою і мене хтось туди штовхає, а втриматися мені не за що...лезить мені в голову мрія якась. І нікуди я не піду від неї. Думати буду - думки не зберу, молитися - не відмолюся ніяк. Я роблю слова, а на думці не те: "Справді, що я лукавий в уші шепоче, щоб усе таке не було добре." І я думаю, що мені самому стане совесно. Що зі мною? Не спиться мені, всі домагаються шепіт якийсь: хтось так ніжно говорить зі мною, точно голуб уоркує. Не знятий мені, як раніше, райські дерева да гори, а точно мене хтось обіймає так гаряче і веде мене кудись, і я йду за ним, йду...
Марфа Ітіавана Кабана - божий одуванчик. Так вона себе асоціює в місті Калінова. Чи це правда?
Практичні пояснення
Ганжа, судь! Бідність краде, а домашні заїлися зовсім.
Тупаючи, неосвічена, вона оточує себе такими ж морокобіями, як і сама. Схвалюючи тиранію під личиною боговідданості, Кабаніха доводить свою сім’ю до того, що Тихон не змінить її на противитись жодному. Варвара навчилася брехати, приховувати і повертатись. Вона довела Катерину до знищення своєю тиранією. Варвара, дочка Кабаніхи, втікає з дому, а Тихон шкодує, що не загинув разом з дружиною.
Віра Кабані в Бога і принципи поєднані з дивовижною суворістю та жорстокістю: вона точить сина, як ржа залізо, за те, що він любить дружину більше, ніж матір, що він ніби хоче жити згідно з своєю волею. Її мораль сильніша за її стосунки з невісткою: вона різко й отруйно обриває її на кожному слові, з лютою іронією засуджує її за те, що вона ніжно ставиться до свого чоловіка, якого, на її думку, вона повинна не любити, а боятися. Кабанихея дуже радіє, коли вона визнає свою помилку: « Нечестивого жаліти таку дружину, її треба закопати на землю...
Вона підступна, лицемірна, холодної, невблаганної жорстокості та прагнення влади лякається насправді - найжорстокішою фігурою в місті. Дікой намагається грубо зміцнити свою владу, але Кабаніха спокійно заявляє, що охороняє все старе, що минається.
Катерина. Чи була я такою! Я жила, ні про що не тужила, точно пташка на волі. Матенька в мені не їла, напрягала мене, як ляльку, працювати не змушували; що хочу, бувало, і роблю. Знаєш, як я жила в дівчат? Ось я тобі зараз розповім. Я встану, бувало рано; коли влітку, так зходжу на ключок, вмиюся, принесу з собою водиці і все, всі квіти в будинку полю. У мене квітів було багато-багато. Потім підемо з мамою до церкви, всі і країни, - у нас повний будинок був чужинцями; та богомолок. А прийдемо з церкви, сядемо за якусь роботу, більше по оксамиту золотом, а жінки будуть розповідати: де вони були, що бачили, життя різні, або вірші співають. Так до обіду час і пройде. Тут старі сплять жаби, а я по саду гуляю. Потім, ввечері, і знову, коли я був на вечері, то знову співала й співала. Це було чудово!
Варвара. Та ж і у нас те ж саме.
Катерина. Та тут все наче з-під неволили. Я любила ходити до церкви аж до смерті! Так, бувало, я вйду в рай і не бачу нікого, і час не пам'ятаю, і не чую, коли служба скінчиться. Як все це за одну секунду було. Мама казала, що всі, бувало, дивляться на мене, що зі мною робиться. Знаєш, в сонячний день з купола такий світлий стовп вниз іде, і в цьому стовпі ходить дим, точно хмара, і бачу я, іноді, ніби ангели в цьому літає і співає. А то, дівчина, вночі вставу - у нас теж всюди лампадки горіли - та десь в кутці і молюся до ранку. Або вранці я піду в сад, тільки сонечко сходить, і піду на коліна, молюсь і плачу, і сама не знаю, про що молюсь, і про що плачу; так мене й знайдуть. І про що я молила ся, чого просила, не знаю; нічого менї не треба, всього в мене було досить. А які сни мені сни, Вареньку, які сни! Або храми золоті, або сади якісь незвичайні, і всі співають невидимі голоси, і кипарисом пахне, і гори і дерева наче не такі, як звичайно, а як на образах пишуться. А те, ніби я літаю, так і літаю по повітряу. І тепер іноді сниться, рідко, та й не те.
Katerina . This I was ! I lived or not grieve about what exactly the bird in the wild. Mama in me doted dress up me like a doll, not compelled to work ; I want to used to it and do. You know how I lived in a girl? So I "ll tell you now . Get up I used early; if in the summer, so I"ll go to klyuchok , and wash , brought with him a little water , and all the flowers in the house shall water . I had a lot of colors , a lot. Then go with mama to church, and all pilgrims - we house was full of pilgrims ; yes bogomolok . And coming out of the church , sit at any work more on velvet with gold, and the pilgrim will tell where they were, they saw the lives of different or poems sung . So before lunch time and passed. Then the old woman lay down to sleep , and I walk through the garden . Then for vespers , and again in the evening stories yes singing. Such was good !
Varvara . Why, and we have the same thing.
Katerina . Yes, here everything seems out of bondage. And before his death, I loved to go to church ! Exactly happened, I "ll go to heaven and not see anyone , and while I do not remember and do not hear when the service is over . Exactly how this was one second . My mother said that everything happened, look at me , that to me is done. You know: a sunny day in the dome a light pole goes down , and in this post goes smoke , as if a cloud , and I see I used to like the angels in this column fly and sing . And what happened , girl, get up at night - we also have the lamps burning everywhere - yes somewhere in a corner and pray until the morning. Or early in the morning in the garden leave, the sun still rises , fall on his knees , praying and crying, and she did not know what to pray and what to pay ; so me and find me. And about what I prayed then , what you are asking , I do not know ; I do not need anything , all I"ve had enough. And what dreams I dreamed , Varvara , what dreams ! Or Temple of the Golden , gardens or some unusual , and all sing the invisible voice, and cypress smell, and the mountains and the trees if not the same as usual, but as images are written . And then , if I fly , and fly through the air . And now the dream sometimes , but rarely, and not that.
Катерина - сильна особистість, для якої, як правило, справедливість і глибоке почуття обов'язку є найважливішим. Вона надзвичайно розвинена, щоб жити у мирі з миром і свободою. Звідки це? Ще в дитинстві. Як ми вже побачили, у цей безтурботний час вона оточувала красу й гармонію, і « жива, немов пташка на волі-- серед її любові та чарівної природи. Мати не їла, не змушували працювати у хатніх справах. Катя вільно вставала рано, мила водою, поливала квіти, ходила з мамою до церкви, тоді сідала за якусь роботу і слухала дивниць і богомолок, яких було багато в їхній домі. Катерини снилися магічні сни, де вона літала під хмарами. І як сильно контрастує з такою тихою, щасливою життям вчинок шестилітньої дівчинки, коли Катя, обурившись на щось, втекла ввечері з будинку на Волгу, сіла в човен і відштовхнулася від берега. Це - вчинок людини з характером сильним, не терпимимимим обмеженням.
Ми бачимо, що Катерина виросла щасливою і романтичною дівчиною. Вона була дуже релігійною і пристрасною. Вона любила все і всіх навколо себе: природу, сонце, церква, свій дім зі стравами, бідних, яким^она допомагала. Але найважливіше в Каті те, що вона жила в своїх мріях, відокремлене від решти світу. З усього існуючого вона вибирала тільки те, що не суперечило її природі, а решта не хотіла помічати і не помічала. Тому то, вона бачила в небі дівку ангелів, і не була тягарем, і силою, яка міццювала її, але місцем, де все світле, де можна помітити. Катеріна була наївною і доброю вихованою в цілком релігійному дусі. Але якщо вона бачила, що не узгоджувалося з її ідеалами, то перетворювалась на неслухняну і вперту натуру і захищала себе від того чужого, чужого, що сміливо потрібує її душу. Так було і з човном.