Вийде Стародум. Він, подивившись на книгу Софі і побачивши, що її автор Фенелон, хвалить її за добрий вибір читання. Стародумий визнає Фенелона високоморальним письменником, але не нарікає на « сучасних мудреців » — філософів-просвітників, бо вони « викоренюють сильне упередження, щоб з кору чесноту щастило ».
Петро Івановіч Фонізин
Стародум і Соф’я ведуть розмови про мораль і мораль. Стародумий чоловік радить, щоб Софія шукала собі достойних друзів і вела просте й чесне життя, незважаючи на докори та заздрість. Соф’я запитує: « Чи щастя — це багатство і видатне становище? Стародумець відповідає: « Ми повинні сподіватися, що людина матиме стільки добрих речей, скільки вона буде мати для себе, а багатство — це найбільший кошт, який вона отримала за заможний громадянин. Стародумець переконує племінницю, що без чесноти не можна бути щасливим. Людина, яка дбає лише про свої вигоди, завжди відчуває, що не можна « випростовуватися » з вершини задоволення. Серед людських рис важливий розум, але він цінний лише тоді, коли він поєднується з благодатністю. Стародумий уявляє, як Соф’є виконує обов’язки власника. Він вважає, що дворянське звання пристало лише до тих, хто виправдовує його важливі та корисні справи. А ще інші двореяни не гідні. У житті людини важливі також родинні чесноти. Чоловік і дружина повинні мати близькі стосунки і не чинити зла, яке руйнує сім’ю, відбирає дітей від батька і матері.
Соф'я захоплюється порадами Стародума, які збігаються з її власним емоційним настрійом.
Фонізинн. Недоросль. Спекель великого театру
Явлення III
Підійшов фотоапарат і передав йому Стародуму листа з Москви графом Честаном. Стародум просить Софья сходила за його окучками.
Явлення IV
Залишившись один, Стародум зауважує вголос, що граф у листі, ймовірно, відновлює своє попереднє речення: видати Софью за свого племінника Милона.
З’ єднання V
Соф'я приносить окуляри. Стародум читає листа Честана. Граф дійсно пише про Милону, що той зараз веде до Москву солдатську команду.
Явлення VI
Правдін підводить до Стародума офіцера, якого той раніше тут бачив, і представляє його: « Милон ». Здивований і щасливий Стародум каже Милону, що багато чув про його позитивні риси з розповідей графа Честана. Хоч Мілоне відповідає скромно, то Стародум, мабуть, знає, що він уже був у боях і виявив себе хоробрим офіцером. Ще більше він переконується в милості Мілона.
Мірошн, помітивши, що людина привітна, просить у Стародума руки Соф’ї, яка підтверджує, що їхня любов до одне одного. Стародумий відразу з'єднує їх руки, даючи згоду на шлюб.
Явлення VII
Підходить Скотинін. Він нічого не знає про те, що сталося, і знову просить у Стародума руки Софі. Стародумуючи не віддавати племінницю за незнайому людину, він каже, що не хоче віддавати її. Скотинін розписує переваги свого роду, запевняючи, що він давній Адам. Усі починають сміятися, бо, згідно з Біблією, Бог створив « земних звірків » до Адама і, отже, рід Скотиніна справді йде від скотини.
Скотин, якого задубілець не може зупинити, каже, що Міллін є його суперником, але він може легко перемогти його.
Явлення VIII
Входять пан і пані Простакова з Мітрофаном. Батьки починають хвалити Мітрофана перед Стародумом як заздрісного нареченого для Софі. Вони особливо обмежують те, що їхній син « навчений усім наукам ».
Правдін і Стародумці роблять короткий іспит з дослідження Містафана. Правда, чи недоросл з граматикою є ознайомлений, і коли він чує, що так, то питає: « Подвір’я» — іменник чи прикметник? Мітрофан відповідає, що та двері, яка вже висить на петлях, « є дуже ефективною, бо вона лежить на своєму місці, а в неї охололана тиждень, а двері ще не навішовано, бо так і досі є істотна». « У тебе й слово пригрозливе, бо воно до безглуздої людини? » — запитуємо собі Мітрофан.
Він розповідає, що « так само сильний і в історії», бо постійно слухає різні історії від німця Вральмана і скотинки Хавроні. А як щодо географії? Виявляється, що ні Мітрофан, ні його батьки навіть не чули назви такої науки. Правда, це опис землі, „захопиться, коли б вони поїхали, то знаєте, куди їдеш". Проточова наука здається несерйозною: « О, мій батушка! Та візники-то на що ж? Тільки скажи: Повези мене туди, — вони й сповізуть, куди хочеш. Ось мій батушка був воєводою 15 років. Так він навіть не знав, але після кожного просалюса щось клав собі в залізний скриньку, так і помер, на ньому лежучи.
Скотинін згадує про свого дядька Вавілу Фалалеїча. Він не мав ні злиску, ні злишив голову, бо, коли він у хмільці розгнався на борсі через кам’яні ворота, то хватив головою об них притолоку, і його пригрозило з сідла до землі. « Я б хотів знати, чи є на світі вчений лоб, який би не розвалився від такої тумака, а дядько, вічна йому пам’ять, протверезившись, запитав тільки, чи ворота є цілим? » ( « Я думаю, що Скотини всі породжені в собі.
Правдина повідомляють, що йому доставили якийсь пакет, і він йде за ним. Мілоун йде давати накази солдатам.
Явлення IX
Стародум каже, що не віддасть Софью ні за Скінина, ні за Мітрофана, тому що вона вже згоденна в заміжощі і завтра вранці він забере її з маєтку.
Стародум уводить Софью. Скотинін і пані Простакова в злобі тікають по сцені, задумуючи щось неприязне.
У народному фольклорі уявлення про природу багатства переплелися з основою християнської віри. У російських прислів’ях та прислів’ях яскраво виражено вищість духовних цінностей, тверде переконання, що гроші є злом, що щастя без грошей може бути (не в грошах щастя; грошей багато, але розум мало; деньга й попа в яму заведе). Хоча в деяких прислів’ях і прислів’ях говориться, що гроші не є чимось поганим, вони не мають місця (дежа не бог, а стереже; деньга гори б’є; гроші - скручина). У казках про багатих і бідних людей завжди можна розв’язати конфлікт між багатством і бідністю. Багатство - порок, багата людина завжди залишається в дурнях, все втрачає, при цьому, спостерігається якийсь іронічний відтінок. Але парадокс полягає в тому, що в кінці казки бідні герої отримують, то півцарства, то раптом " стануть жити - поживати, і добра наживати". Ця суперечність зумовлена суперечливим ставленням людей до грошей і багатства.
Темою грошей також впливають на твори російських письменників. У комедії Д. І. Фонізина "Недоросль" мотивує гроші, спадщину Софеї (« п'ятнадцять тисяч річного доходу") визначає головну інтригу комедії. Проста, забравши із себе ймення Софі, призначає її в нареченої своєму братові. Дізнавшись про спадок, вона змінює плани, в які не було потрібно присвятити Софю, і хоче одружитися на ній зі своїм сином Мітрофанушкою. За багату наречену починають боротися дядько і племінник - в прямому сенсі, влаштовуючи потасовки, і в переносному - змагаючись в демонстрації своїх "достоїнств".СГроші пов'язані з комічною сценами з вчителями, особливо з завданнями Цифіркина. З мотивом грошей пов'язаний комічний ефект сцен з вчителями, особливо завдань Цифіркина:
Цифрикун. Ми знайшли три, на приклад, 300 рублів... Дійшли справу до делегації. Замовкніть, по чому на брата?
Простаков а. Я знайшов гроші, ні з ким не ділися... Не вчися цієї дурної науки.
Цифрикун. За учнівство скаржите в рік 10 рублів... Не гріх би і ще додати 10. Скільки було б?
Проста. Гроша не додам. Гроші не мають -- чого рахувати? Гроші є - ми порахували і без Патуніча добрехонько (д. 3, явл. 7)
Тут гроші названо у певному цифровому виразі (у вигляді сумою: «триста рублів"), «десять рублів» і в спільному значенні (« вдягання є... грошей немає», "гроша не додам", тобто. Нічого не дам). Цифри, поділ, множення - звичайні арифметичні дії. Для чесного Цифріна, який бере гроші тільки за службу, арифметика - наука про справедливе поділу грошей, для Простакової, звикла, по праву сильного, все вирішувати на свою користь,- про збільшення. Її ставлення до грошей, як і до звичайних завдань пані Протакового, є прикладом неморальності.
Таким чином, персонажі комедії, які мають відношення до грошей, відображають їх моральну суть. Якщо продовжити, то гроші є синонімом деяких рис. "Користолюбство" - жадібні до грошей Простаків, Скотинін - низькі натури. « Та хоч п'ять років читай, краще десяти тисяч не дочитаєш...» — каже Скотинін (д. 1, вернув. 7); Простаков, дізнавшись про гроші Софі, « стала лагідною до найнижчості » (д. 2, вернув. 2).
Хороші герої мають своє розуміння багатства та ролі грошей. Як і слід у класичній п'єсі, герої з іменами Правди та Стародум говорять про цінність чесноти, моральну природу людини, про необхідність виконання людського та громадянського обов'язку: « Імій душу, і будеш людина в будь-який час» (Стародум); « Людська гідність людини є душа» (Правдін, д. 3) і т.д. Але ось племінниця, вона ж Спадкоємиця, каже: