Що важливо знати
Дуже важливо знати спонуки одне одного, особливо в спільній діяльності, і не багато пояснювати. Наведу лише один приклад. Ю. Ґ. Мутафова (1970) показала, що інформування гравців про мотивацію баскетболу, згідно з яким кожен член гривного колективу має право на стосунки між ними і одночасно налагодити свої стосунки, може бути більш успішним у досягненні та зберігати єдність, коли ви стоїте перед командою завдань.
Але виявлення причин дій та вчинків людини - це непросто, пов'язано з об'єктивними та суб'єктивними труднощами. Адже часто та офіційна виявлення означає « залізти в душу», що з багатьох причин буває для суб'єкта небажаним. Щоправда, у багатьох випадках спонуки та діяльності людини настільки очевидні, що не потрібно ретельного вивчення (на додаток до виконання своїх обов’язків). Очевидно, за те, що він нарікав на підприємство, чому він виконує саме цю роботу, а не іншу. Існує багато інформації про нього, а також інформації про його соціальні мережі. Однак такий поверховий аналіз дає надто мало інформації про душевний мир людини, її мотиваційну сферу (що хоче досягти, заради чого), а головне — не дає їй прогнозувати її поведінку в інших ситуаціях. Проте дослідження психічного складу людини включає в себе такі запитання:
Які потреби (склони, звички) типові для цієї особи (які зазвичай задовольняють або намагаються задовольнити, задоволення задля порядних приносить їм найбільшу радість, а в "слуховуванні незадоволення - найкращому прикрощі, чого не любить, намагається уникнути);
Якими способами, за допомогою яких коштів він віддає перевагу-задовільно виконувати ту чи іншу потребу;
Які ситуації та стан зазвичай запускають якусь поведінку.
Які властивості, встановлення, диспозиції, є найбільшими впливами на мотивацію певного типу поведінки.
Чи особа здатна на самооцінки, чи потрібно втручання з боку;
Що сильніше впливає на мотивацію - тобто на потреби або відчуття дол дозволу, відповідальності;
Яка ж особистість.
Відповідь на більшість цих запитань можна отримати лише за допомогою різних методів вивчення мотивів та особистостей. У той же час, коли людина декларує, її слід порівнювати з реальною поведінкою, яку ми бачимо.
Психологи розробили кілька способів вивчення мотивації та мотивів людини: експеримент, спостереження, розмови, опитування, аналіз анкетики, аналіз реультів діяльності і пр. Всі ці методи можна поділити на три групи: 1) загальний аналіз у тій чи іншій формі (у тому числі, як дізнатися про мотивацію і моти лімітуров), 2) оцінка поведінки і його причини (методи спостереження), 3) експериментні методи.
17.1. МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ МОТИВИРОК І МОТИВАТОРІВ
Для вивчення мотивів і мотиваторів використовують розмови, опитування, анкетування. Усний або письмове опитування людини про причини і цілі її реального вчинку або дії є коротшим шляхом вияснити основи її діяльності: різні мотиватори, особисті розбіжності, потреби, інтереси, спрямованості особистості. Пов'язане опитування з аргументованим поясненням людини причин своєї поведінки, з словесним доводом своєї поведінки, тобто. О, ох. з мотивуванням. Але проблема в тому, що часто мотиви корегують і мотивують не співвідносно, а лише частково.
По-перше, людина може не до кінця розібратися в основному факторі, побу законної зробити його той чи інший вчинок. Наприклад, коли ви вибираєте професію, спортивні заняття, самодіяльність, головні торгові операції, які часто подобаються багатьом людям. І це "зрівняється" є достатнім фундаментом для прийняття рішення. Згідно з цим, законодавство любить займатися не іншими справами, а переважно не знати, що́ таке робота.
По-друге, мотивована причина може бути навмисно перекручена людиною лімітом, щоб не виглядати в очах інших або в своїх власних безконтрольно, штучно та примусово. д. В. С. Мерлін (1971 рік), кар’єра і власник цього закладу, що лежить в основі його дій, не мають великого становища, яке не є причиною незадоволення цією ситуацією. Але він може переконувати себе та інших, що потрібно не високих посад, а інших умов праці, за яких він міг би більше скористати з цієї праці. До речі, такі мотиви В. С. Мерлін чомусь назвав несвідомою, або не цілком зі стверджувальною, хоча сам каже, що вони несвідомі не тому, що людина не усвідомлює їх, а тому, що неправильно розуміє свою справжню об'єктивну потребу.
Практичні пояснення
Більш вірогідним є метод анкетиції, коли ви бачите, що ви маєте справу з паролем, який визначає себе згідно з запропонованим завданням у певній ситуації, в якій він нібито виконав якусь дію, пояснює причину свого законного вчинку. Цей метод, пов’язаний з описом проблем, дозволяє встановлювати у відповідях, які видаються через проекцію виводити стійкі і домінуючі
установа, уявлення, які і в реальному житті можуть довести до правильної поведінки та її обґрунтованості. Під час акетування іспитувані свої позиції приписують уявному суб'єкту; при прикро, коли людина говорить про чиєсь поведінку і припускає можливі його варіанти, це означає, що такі моделі поведінки (мотива стратегії) є у неї самого і потенційно він може зробити так само. Н. С. Копеїна (1984) вважає, що, займаючи мотиваційний опитувач, суб'єкт не повинен допускати, що це пронос мотивації. Її результати перекручуються, і, на думку автора, це також відбувається, якщо опитувач має прямі питання без « массуючих». На супереч, М. В. Малюхіна (1984) дійшла висновку, що для виявлення найменшої мотивації у школі молоді учні повинні використовувати свої дозволи з наміром перекреслити свої мотиви. Крім того, Н. С. Копеїна вважає, що неціле мистецтво робити самоаналіз учнів: студенти можуть постити, щоб відповісти чесно на запитання про мотивацію доктрини (на законі, що знання їм не потрібно) або на задоволення уроками. Якщо таке обстеження проведе психолог або нейтральне обличчя, то ліпше.
Метод анкетування-цілонування, як і метод розмови для уточнені структури мотиву. Особливо це важливо робити, коли діти вивчають мотивацію. Л. П. Наприклад, кічаті створювали проблему, яка могла б бути незамінною, а лише мотивом (мотутора) або заміною, коли б вони не заміняли обраного завдання: « Ти хочеш гуляти з мамою і татом, бо вони купують тобі морозиво. А якщо морозива не буде, ти підеш з ними гуляти 3 Підеш. "Ти хочеш більше гратися з дітьми, бо збираєшся бути вчителькою. А грала б ти з ними, якби знала, що будеш кравитою, а не вчителькою, але грати з малюками треба, тому що що
Коли проблема полягає у визначенні мотиву шляхом розмови, він входив у процес залучення дітей до практичної роботи в проблемно-мотуаційній симуаціаці. Вона виникла шляхом пропозиції однотипних справ з різними причинами відповідальності їх необхідності. Наприклад, було запропоновано зробити вибір: піти на сніг, який би стікав до шифного детсаду, « бо вони не мають гірок, а кататися їм хочеться», або робити свою горку, « тому що можна буде весело прокладати час».
Однак, за словами Л. П. Кичатин, повністю ясності в моті законодавства тієї чи іншої виборчої діяльності не завжди вдавалося досягти. Особливо це стосується дітей віком 3-4 років, які не мали жодних причин, відповідно, у 60 і 40% випадків. З 5 до 8 років кількість таких випадків зменшилась до 18 відсотків, а в одній групі — до 8 відсотків.
Однак, можна сказати, що ці методи можуть допомогти як з поясненням, так і з передбаченням мотивів поведінки людини в цій ситуації, оскільки з їх податливості виявляються його найбільш стійкі і домінуючі потреби, інте есеси, особисті диспозиції, спрямованість особи. Наприклад, коли людина має звичку співчувати, то можна зрозуміти, що вона могла контролювати когось, чи можна їй допомогти, якщо звернутися до неї з проханням. О, ох. Чи можна його зовні мотивувати і так далі. д.
17.2. НАБЛЮДЕННЯ І ОЦЕНКА ПРИЧИН ДЕЙСТВІЙ І ПОСТАЧКОВ ЛЮДИНА
Цей метод вивчення мотивів пов’язаний з вивченням соціальної психології, названої каузальної атрибуції (від лати).causa - При придосконалювач іattribuo - Придаю, наделяю), що означає інтерпретація суб'єкта причин, мотивів поведінки інших людей. Далі, при вислові питання про кау закональною атрибуції мною використана робота Ю. С. Кріжанська і В. П. Третя складова (1990).
Як правило, завдяки інтересам атрибуції провідний американський психолог Ф. Хайдера (Ф. Heider, 1958). Аналізуючи, як відбувається « аналіз поведінки » у будь-якої звичайної людини, Ф. Гайдер вказав на вирішальну роль припиання іншого наміру виконати дію при визначенні ступеня відповідальності за нього. Він стверджував, що « наївне» розуміння походить з двох припущень: люди відповідальні за свої наміри та зусилля, але менш за свої здібності, і чим більше проблем навколишнього середовища впливає на дію, то меншу відповідальність за нього несе людина.
У цих позиціях Ф. Хайдер згадав два пункти, навколо яких згодом розвивалася теорія атрибуції: по-перше, це відмінність свідомих і ненамі раціональних дій, а по-друге, відмінність особистості та середу атрибуцій, або питання про локалізацію причин.
Питання про свідомість дії включає в себе питання про саме миротворчість і питання про усвідомлення або передбачувані результати. В лю - бобочці дуже важливо розуміти, чи людина робить навмисно або випадково, чи вона передбачає, що з’явиться якийсь результат, чи, може, вона є абсолютно несподіваною. Це можна помітити в багатьох випадках, коли ви постійно чуєте розмовні формули. Коли людина каже: « Я бачу, що вас засмутило, але повірте, я не хотів цього". Він пояснює, що його вчинок був незаконний. Коли він каже: « Я знаю, що кажу вам неприємні речі, але я не хочу вас образити, сподіваюся, що ви мене зрозумієте правильно" - результат його слів - можливість образи - їм належиться.
Що стосується відмінностей між особами і серединою, тобто. О, ох. Приписувати причину якоїсь людини, яка є «автом» дії, або зовнішній по відношенню до неї фактори, це питання також дійсний і активний для розуміння поведінки людини. Одна річ сказати, що він « зробив так, як счі був потрібен" і зовсім інша, що « його до цього змусили обставини» - каддий відразу відчуває, що за цими заявами повинні слідувати різні припущення щодо подальшої поведінки цієї людини. По суті, різниця між членами членів законодавства та іншими причинами постійно виявляється, коли вони пояснюють свої та чужі вчинки.
Коли ви будуєте свій процес атрибуції Ф. Хайдер намагався взяти до уваги ці важливі питання. Найбільше його турбувало, як визначається рівень відповідальності за поведінку, і він запропонував « наївний аналіз поведінки», про-
Коли людина вирішує, наскільки особисто відповідальною є в цьому випадку.
Його моделі каузальної атрибуції ґрунтуються на наступних припущеннях. У будь-якій ситуації у поведінці людини спостерігач може виділити дві основ домінуючі компоненти, які визначають дію, - це старанність і вміння. Старіння — це результат наміру здійснити діло й зусилля, які доклали законні, щоб здійснити ці наміри. А вміння визначається як різниця між схильністю людини до даної дії і « об'єктивними" труднощами, які треба подолати для її виконання, і на це може ще вплинути якась випадковість. Оскільки наміри, зусилля та здібності « прилягають до » діючій людині, а труднощі та випадковості визначаються зовнішньою масою, то « наївний спостерігач», придаючи основне значення одній з цих пар на відстані, приписує відповідальність особі (тому, що « він сам такий») або причини дії зв'яже з зовнішнім середовищем (тому, що « так склалися обстановку »). Таким чином, відповідно до Ф. Хайдера, маючи лише інформацію про зміст дій, можна пояснити дії або особистої особливості, або причини, що знаходяться в живому середовищі.