Що важливо знати
Різкий об Расолення досягла у 60-х років літ літ літ літ літ літургій, яка розвернулась між селянськими демократами на чолі з Чернишевським, з одного боку, і ліберальними і консервативними письменниками - з іншого. Ареною цієї боротьби став, зокрема журнал « Суперменник». Журнал « Супеременник» був створений Пушкіном і почав « Супеременник» виходити в 1836, за рік до його смерті. Один рік журнал видавався групою близьких поетів; у 1838 р. Його редактором став професор П. А. Плетнів, директор університету в Санкт - Петербурзі. Журнал був нешвидким, він був блідим і непомітним. У 1847 році журнал взяли в оренду Панаїв і Некрасів, які змогли зібрати навколо нього всі кращі літературні сили того часу: критичний відділ віл Білський, в журналі співпрацювали Герцен, Огарев, Тургенев Грігорові, Достоєвський, Л. Толстой, Фет и дре. Однак, смерть Белінського й розгулювання, спричинене ростом революційного руху на Заході (у 4848 р.) і в Росії, знизили громадський рівень журналу.
Але наближався новий час,Чутливі голос
« Новопромислові люди» - революційні демократи, і скоро два їх геніальних ремісники, Чернешавський і Добролюбський, увійшли до редакції « Суперменника» і зробили журнал революційною трибуною, знаряддям боротьби за повалення всіх старих органів влади. Успіх журналу зростав з кожною його новою книгою. "Святим життям є те, що ми маємо... Я думаю, що багато в цьому "Святомовник" завдячує Чернешевим», писав Некрасів. Григоровичу, Дружину, прибічників повільних і поступових реформ,- був чужинцем "мужицького демократизму" Чернишевого і Добролюбства, прихильників сільської революції. Це загострення незгоди відображувало різке розмежування сил класу, яке миттю набуло популярності в суспільстві, напередодні « звільнення ». Чернешевський у серії статей доводив класну реформу, захищав інтереси селянства, так само як і добролюбство.
К 1866 р. "Современник" отримаввже два попередження про закриту, з них друге було результатом покладених в журналі вірша Некраса « Жезла дорога». Це твердження, яке він назвав « жахливою обмовою, яку не можна читати без тремтіння ». Напрямок журналу цензури визначали так: « Операції уряду, крайність політичних та моральних поглядів, соціально-демократичні прагнення, нарешті, релігійні заперечення та матеріалізм».
4 квітня 1866 р. Каракозів замах на Александра II. Для боротьби з « фарбою» з Вільно був викликаний диктаторські повноваження генерала Мурав, за жорстоке придушення польського повстання отримав прізвисько « Вешача». Усі передові літургії жили в тривожному щоденному, щогодини чекали обшуку й арешту. Ось що сказав про цей час один з працівників книжки « Супеременник» Єлисеїв: « Той, хто не жив тоді в Санкт - Петербурзі і не належав до літературних колах... не може уявити паніки, що тут сталася. Кожен літеатор, який не належить до напрямку Каткова,.. вважав себе обреченою жертвою і був упевнений, що його обов'язково, тому що 6н литеатор, арештують... співробітники "Современника", на який Катков дивився як на вогнище і притон всяких поганих вчень, тим більше були впевнені в неминучості такої долі для себе."
Стало ясно, що дні « Современника» пораховані. Некраси, як і більшість передових літекторів, переживали стан крайньої тривоги. Як головний редактор « Суперменник» Н. А. Некраси, які віддавали журналу 20 років життя, робили різноманітні спроби, щоб зберегти орган передової громадської думки. Але ніщо не допомогло. У червні 1866 р. "Современник" знову закритий, і цього разу - назавжди. Водночас, з ним було заборонено інший журнал, який називався « Ручне слово », головним співробітником якого був Д. І. Пісарів, четвертого року потопаючого в Петропавловській фортеці.
"Руське слово"Журнал, близький до « Супеременника», був заснований у 1859 році. Збудливі статті Пісаря дали журнал широковідомий доступ до поширення серед демократичних читачів і ненависті реаціонарів. « Русське слово», за словами демократичного діяча 1960-х Шелдунова, було іншою стороною медалі, першу сторону якої представляв « Суперечник». "Руське слово" - це наче доповнення до "Свогоременника". Інколи суперечки між цими журналами відображають розбіжності в одному, хоча не єдиний демократичний табір. « Реуське слово» до кінця розділило долю « Суперменника»: у 1866 р. Обидва журнали назавжди заборонені. Усі найкращі статті Пісаря були надруковані в « Русському слові », а коли цей журнал було заборонено, він перейшов у некрасивські « Відечні записки».
Різкі сутички « Суперечлива » і « Русське слово »Позиція займалась журналами « Біблія для читання» і « Ресунський вісник ». Критик « Біблії для читання » А. Дружин виступив з програмою « Чистотного мистецтва», яка не пов'язана з реальним життям. Він стверджував, що мистецтво має відмовитися від зображення дійсності і залишатися чужим будь-яким суспільним-політичним питанням. « Поет,- писав Дружін, - живе серед свого піднесеного світу і сходить на землю, як колись зійшли на неї олімпійці, твердо пам'ятаючи, що у нього є свій будинок на високому Олімпі.
Погляди ДружинаНе могли бути і не мали успіху у широких колах суспільства 60-х років. Найкращою частиною російської інтелігенції слідувала за Чернишевим і Добролюбливим і погоджувалась з Некрасовим, що глаголав;. « Немає науки для науки, немає мистецтва для мистецтва - всі вони існують для суспільства, для о благородіння і піднесення людини...»
Практичні пояснення
Поети, які розділяли теорію Дружинина: Фет, Майків та інші, не були популярними серед передової частини російського суспільства. Поетично вождем покоління був Некрасів, за яким йшла велика група талановитих поетів-демократів: М. Л. Міхайлов, А. Н. Плешев, В. С. Курковин, Д. Д. Мінаїв і д.Особливо ворожа « Суперечка »(З. з 1856 р. На початку другої половини 50-х років, коли боротьба між селянськими демократами та прихильниками уряду не досягла ще крайньої гострості, Катков займав ліберальні позиції (в його журналі 1856-1857 р.). (Знову: Сальтикова-Щедріна), але невдовзі після « звільнення», « Час першого демократичного підйому в Росії (початок 60-х років XIX в.) повернув до націоналізму, шовізму і скаженому чорноселенству» (В. І. Ленін, Словачіє, т. 18, ст. 250). Катків з дня на день труїв Герцена, Чернишнього, Пісаря, обвинуватив революційну молодь і закликав уряд до жорстокої смерті з нею. « Русський вісник» був центром тяжіння для багатьох ліберальних і консервативних письменників. Підтримуваний урядом журнал Каткова став своєрідним « чорною музикою» реакції. .
« Відображені записки» Краївського -Російський літературний журнал XIX століття, який мав значний вплив на рух літературного життя і розвиток громадської думки в Росії, виходив у Санкт-Петербурзі в 1818-1884 роках (з перервами). Журнал був заснований істориком і письменником П. П. У 1818 році свиням заповнили статті на тему історії, географії, побуту та моралі Росії. На початку 1820-х в журналі брав участь журналіст, письменник, історик Н. А. Польовий. Виходив до 1831; 1838 було оновлено Свиніном і від січня 1839 було передано А. А. Краївське.
Редактор журналу Краївський перетворював « Відечні записки» у щомісячний журнал учено-літературний і політичний обсяг (до 40 друкованих аркушів). Кожен номер містив розділи « Пародійна хронологія Росії», « Науки», « Словесність», « Художерство», « Дилема, сільське господарство та промисловість взагалі», « Критика», « Тимчасова бібліографічна хроніка», « Сміться».
У ньому брали участь різні автори різних напрямків, а також покоління - В. А. Жуковський, В. Ф. Одоєвський, історики М. П. Погодин.Белінський привлёк до участі своїх друзів і однодумців В. П. Боткіна, Бакуніна, пізніше в « Відечих записках» прийняли участь Н. П. Огарев, А. І. Герцен, Н. А. Некрасів, І. С. Тургенев. Журнал поступово викинув Жукський, В’єремський.
Журнал вів боротьбу з « Сьвірною бджолою» Булгаріна і Греча і « Біблія для читання» Сенковського, «Москвітянином» Погодина і Шевирова і слов’янофіли. Через фінансові витрати і ідеї Білинського з квітня 1846 перестали працювати в журналі і з січня 1847 почав критикувати журнал « Суперечник» Некрасу і Панава. У "Современник" також перейшов Герцен. Вхід членів групи сказав, що це місце, де журнал зберігся, як ліберально-західницька орієнтації, але поступово опанував свою популярність. Видавцем журналу в 1860-1866 разом з Краєвським був С. С. Дудишкин. У 1866-1867 в журналі брав участь історик і письменник Н. Я. Аристістів. У 1868 році Н. А. Некрасу.
Він був офіційним редактором журналу Краївський, і зберігав деякі з майна права, але фактично керівником з 1868 - го року став Н. А. Некрасів. Журнал Некрасів, де ми маємо спільний підручник з журналу і підрозділів поезії, і М. Е. Салтикова-Щедріна (Беллелетристика) і Ґ. З. Єсеєва (публіцистика). Після смерті Некраса керівником "Відчеплених записок" став Салтиков-Щедрін, співредактором - Н. К. Міхайловський. Журнал, почасти продовжуючи революційну лінію « Супеременника», носив народничний характер. вікшав з двох до шести тисяч примірників і знову мав вплив.
У квітні 1884 журнал закритий за особистим наказом головного сотника Росії, начальника Головного управління з питань друку, Євгенія Феоктистів, нещодавно - працівника журналу.
Публікував російську і заручену літературу.
« Часник»- російський журнал, який вийшов у 1836-1866 роках. Літературний і суспільно-політичний журнал, заснований А. С. Пушкіном. Виходив у Санкт-Петербурзі з 1836 року 4 рази на рік. У журналі друкувалися твори Ніколая Гомоля (« Коляска» « День ділової людини»), Олександра Тургенєва, В. А. Жуковського, П. А. В'яземського, В. Ф. Одоєвського, Д. В. Давдова, Н. М. Мови, Е. А. Баратинського, Ф. І. Тютчева, А. В. Перстень. У першому номері була стаття « Про рифи » Е. Ф. Розена. Він написав вірші, прозу, критичні, історичні, етнографічні та інші. Журнал не мав успіху в Читачському журналі: новий тип періодичного видання, присвяченого актуальним проблемам, які б розумілися за потребою микками, російський глядач повинен був ще звикнути до цього. У журналі було лише 600 передплатників, які розорювали його, оскільки не було покладено ні друкарні, ні гонорарів співробітників. Два останніх томи "Современника" Пушкін більш ніж наполовину заповнює своїми творами, здебільшого анонімними. У журналі « Прер Петра I » було надруковано його « З. Шене», « Приходь до Арзеруму, мій герой», « Сапжик», « Ропозівник», « Рослів», « Джон Теннер», « Капітанська донька». Після смерті Пушкіна журнал протягом 1837 року продовжувалась група письменників П. А. В'язьким, потім П. А. Плетнів (1837-1846). Журнал дебютував С. А. Закавлена (1837, т. 8) У 1838-1847 в журналі друкувалися статті, повістки, романи, переклади Ф. Ф. Корфа. З 1843 журналу почали кожного місяця виходити щомісяця. Журнал почав занепадати. П. А. У вересні 1846 плетнів продав Н. А. Некрасу і І. І. Панаеву.
Літературний і громадський щомісячний журнал, виходив з 1 січня 1847. У 1847-1848 офіційним редактором був А. В. Никитенко. Програму журналу визначали статті його вигаданого керівника В. Ґ. Белінського. Некраси привли до участі в журналі І. С. Тургенєва, І. А. Гончарова ("Звична історія"), А. І. Герцена (« Хто винен?», « Сорока-воровка», « Записки доктора Крупова»). П. Огаревова, А. В. Дружина (« Полинка Сакс»). Журнал друкував твори Л. Н. Толстого, статті Т. Н. Грановського, С. М. Соловева, К. Д. Кавела. Журнал публікував переклади творів Ч. Діккенса, Жорж Санд, Теккерея та інші західноєвропейські письменники.