Що важливо знати
Деніел Пеннак « Вовка » (англ.)
Одноокий полярний вовк замкнений у клітці паризького зоопарку. Люди принесли йому стільки зла, що він поклявся ніколи більше не думати про них. Але африканський хлопчик, який має чудовий дар слухати і розповідати історії, змусить вовка поглянути на світ іншими очима.
Книга, яку читачі-експерти назвали однією з найкращих з цього списку, а Даніель Пеннак - автор двох книг, які найбільше сподобалися хлопцям.
Ксенія Балонішника (6-го клас, БОУ СОШ No7)
Я прочитала книжку « Вовче скло ». У ній розповідається про одноокого вовка, який живе в зоопарку. Історія вовка дуже сумна, його ображали люди, вони принесли йому багато зла і він присягнувся ніколи не думати про них. Але тварини бувають кращими за людей, вони можуть прощати. У книжці також розповідається про хлопчика, на ім’я Африка. Він міг слухати і розповідати цікаві історії. Хлопчик побачив у очах вовка, як в калейдоскопі все вовче життя. Вовк, завдяки Африці, по-іншому став дивитися на життя. Історія хлопчика теж сумна, але з хорошим кінцем. Ця книжка мені дуже сподобалася! Вона про зраду і дружбу. Вона також дуже добра і світла. "Глаз вовка" - це книга, яку дуже хочеться перечитувати.
Никита Павлів (6-й клас, БОУ СОШ No7)
Ми всім класом беремо участь у проекті "Читателі- експерти". Нам запропонували прочитати п’ять книжок. Я вибрав книжку Деніела Пеннака « Глаз вовка». Мені сподобалася назва. Я подумав, що читати буде цікаво, і не помилився. У книжці розповідається про хлопчика і вовка. Хлопчика звуть Африка, а кличка вовку Голубий. Один вовк живе в зоопарку, а хлопчик щодня приходить до клітки. Він стоїть, спостерігає, вивчає вовка, поки не настає вечір. Якось хлопчик закрив рукою одне око і подивився на вовка одним оком. Згодом вони зав’язалися і розповідали одне одному свої історії. Мені сподобалися обидва герої. що вони змогли подружитися. Завдяки цьому їхнє життя стало легшим. Я раджу всім прочитати цей чудовий твір.
Юлія Малоземова (6-й клас, БОУ СОШ No7)
У цій книжці розповідається про долю головних героїв. Про те, яка важка доля у хлопця і Голубого вовка. Непрохана людина мала багато всього, і вони були поруч, щоб розповісти одне одному про своє життя. Найбільше мені сподобався Африка. Він дуже добрий, розумний, завжди готовий допомогти і ніколи не кине своїх друзів. У цій книжці є мій улюблений сюжет, коли Африка приходить у зоопарк у "Іном світі" і зустрічає там всіх своїх друзів, яких він колись втратив. Пам’ятай про тих, хто підтримував тебе, і ніколи не залишав. Мені дуже сподобалася ця книжка! Вона вчить, що в будь - якій ситуації не треба судити про людину погано, якщо ти не знаєш її, бо цей самий юначе може бути твоїм другом.
Розалія Малова (6-й клас ОШ No15)
MsoNormalfont color=
Практичні пояснення
ДАНИЕЛЬ ПЕННАК
ВОВКА
Примітка
Одноокий полярний вовк замкнений у клітці паризького зоопарку. Люди принесли йому стільки зла, що він поклявся ніколи більше не думати про них. Але африканський хлопчик, який має чудовий дар слухати і розповідати історії, змусить вовка поглянути на світ іншими очима.
Глава 1. Зустріч
Хлопчик стоїть перед вовком і не рухається. Вовк ходить тудисюдида. Він крокує наперед і не зупиняється.
« Як він дратує мене...»
Ось що думає вовк. Вже бітих дві години хлопчик стоїть тут, за гратами, нерухомий, як мерзле дерево, дивлячись, як вовк крокує.
« Чого він від мене хоче? »
Ось питання, яке задає собі вовк. Цей хлопчик для нього загадка. Не погроза (вовк нічого не боїться), але загадка.
« Чого він від мене хоче? »
Інші діти бігають, стрибають, кричать, плачуть, показують вовкулаки язик і ховаються за спідницями матерів. Потім вони кричать перед кліткою горили і ричать на лева, який у відповідь б’є хвостом. А цей хлопчик - ні. Він так і стоїть, мовчки, нерухомо. Рухаються тільки його очі. Вони йдуть за вовком тудисюда вздовж решітки.
"Чи не бачив він цього раніше?"
Вовк - той бачить хлопчика тільки через раз.
Це тому що у нього, у вовка, тільки одне око. Другий чоловік втратив битву з людьми десять років тому, коли його спіймали.
Тож коли він йде вперед (якщо це можна так назвати), вовк бачить весь зоопарк, клітини, безхупинні діти і серед них - цього хлопчика, абсолютно нерухомого. А на зворотному шляху (якщо це можна назвати шляхом) вовк бачить внутрішню частину своєї вольєри. Своєю пустою волери, тому що вовчиця минулого тижня померла. Його сумна волера з єдиною сірою скелею і мертвим деревом. Потім вовк розвертається, і ось знову цей хлопчик і білий пару його вимірного дихання в морозному повітрі.
Він перший встане» - думає вовк, продовжуючи ходити.
І додає:
« У мене більше терпіння»
І ще:
« Я - вовк".
Але наступного ранку перше, що бачить вовк, коли прокинеться, - той самий хлопчик, що стоїть перед вольєрою на тому самому місці. Вовк мало не підскочив.
"Чи він тут, чи що?"
Він вчасно стримувався і знову замахував, як ніколи.
І ось вже годину, як вовк крокує. Вже годину, як очі хлопчика не відриваються від нього. Голува шерсть вовка зачепила сітку. М’язи перекатаються під зимовим хутром. Голубий вовк, наче і не збирається зупинятися. Як додому, то там, на Алясці. « Полярний вовк» - так написано на жорсткій табличці, причепленій до сітки. Тут же на півночі Канади, де одна ділянка пофарбована червоним, щоб проілюструвати її. "Полярний вовк, безплідні Землі"...
Його лапи не дають йому спокою. Він ходить з кінця до кінця вольєри. Ні дати ні взяти беззвучний маятник величезних годин. І очі хлопчика також рухаються повільно, ніби він спостерігає за тенісною партією в уповільненій зйомці.
« Невже я так йому цікавий?»
Вовк хмуриться. Його морде проходить бриж. Він злиться на себе за всі ці запитання щодо хлопця. Він давно вже поклявся ніколи більше не цікавитися людьми.
І жодного разу за десять років він не порушив клятви: людям - ні єдиної думки, ні єдиного погляду, нічого. Ні дітям, які виставляють дурня перед його кліткою, ні слузі, який викинув йому м'ясо, ні художникам, які приходять малювати його щонеділі, ні дурнаматам, які вказують на нього малюкам, приговорячи: « Бачиш, ось він, вовк, будеш погано поводитися, він тебе забере! »
« Найкраща ціна для людей!»
Так завжди говорила мати вовка Чорне полум'я.
До останнього тижня вовк іноді переривав свій шлях. Вони з вовченицею всаджувалися обличчям до відвідувачів. І було таке враження, що вони нікого не бачать! Вовк і вовчениця дивилися в простір перед собою. Вони дивилися крізь людей. Таким чином, вони почувалися так, наче їх не було. Дуже неприємне відчуття.
- Куди вони витріщилися?
- Що вони там бачать?
А потім вовчиця померла (вона була сіра з білим, як полярна куріпка). Відтоді вовк більше не зупинявся. Він крокує з ранку до вечора, а шматки м'яса мерзнуть навколо на землі. По ту сторону решітки прямою, як літера "i" (за точку над "i" можна вважати хмаро білої пари), хлопчик не зводить з нього очей.
« Тем гірше для нього», - вирішує вовк.
І кидає з голови всяку думку про хлопчика.
Але наступного дня хлопчик знову тут. І ще на наступний. І далі щодня. Тож вовк змушений знову думати про нього.
"Хто ж це?"
« Чого він від мене хоче? »
"Діяти йому, що, нічого весь день?"
"Безробний?"
"У школу не ходить?"
"Друзій немає?"
"Родії не мають?"
"Іли що?"
Багато питань, які заважають йому крокувати. Він відчуває, як тяжко лапи. Це ще не втома, але близько до того.
"Незрозуміло!" - думає вовк.
Гаразд, завтра зоопарк буде закрито. Це день щомісячного ветеринарного обходу, добробудовності клітин. І ніяких відвідувачів.
« Я хочу відпочити від нього».
Нічого подібного. На ранок, як і всі попередні дні, хлопчик тут як тут. І навіть більше, ніж будь-коли, цілком один у вольєри в абсолютно безлюдному зоопарку.
- О ні!. - Стонет вовк.
А ось і так!
Ось зараз вовк відчуває, до чого він втомився. Можна подумати, що погляд хлопчика важить цілу тонну.
« Ну гаразд ж» - думає вовк.
« Гаразд!»
« Сам попросив! »
І раптово перестає ходити. Він сідає дуже прямо, рівно навпроти хлопчика. І також приймається на нього дивитися. Він не робить з ним фокуса з невидимимим поглядом, ні. Це справжній погляд, погляд в упор!
Так проходить хвилина, інша, третя...
В зоопарку жодного відвідувача. Вітеринари ще не прийшли. Леви не показуються з укриття. Птахи дрімають у своїх перах. У всіх вихідний. Навіть мавпи прикрили свій цирк. Вони висять на гілках, як сплячі кажани.
Нікого, тільки цей хлопчик.
І вовк з блакитною вовною.
« Ти хочеш на мене дивитися? Ладно же! Я теж буду на тебе дивитися! Ось і подивимося...»
Але дещо бентежить вовка. Дурна заковика. У нього лише одне око, а у хлопчика два. І вовк не знає, в якому оці хлопчика впитися поглядом. Він заплутався. Його єдине око мече праворуч, ліворуч. А очі хлопчика не блимають. Ні ресниця не дрогне. Волку жахливо не по собі. Відвернутися - ні за що на світі. Знову крокувати - і мови бути не може. В результаті його око скаче все божевільніше і божевільніше. І незабаром через шрам на місці мертвого ока пролягла сльози. Це не від горя, а від безсилля та люті.
І тоді хлопчик робить дивну річ. Яка заспокоює вовка, надихає йому довіру. Хлопчик закриває одне око.
І ось вони дивляться один на одного, очей в око, в безлюдному і тихому зоопарку, і весь час, який є, належить їм.
Глава 2. Очі вовка
Жовте око, повністю круглий, з чорним зіниць посередині. Неминущий. Хлопчик виглядає, ніби дивиться на свічку, яка огортає всю темряву, і нічого більше не бачить, тільки це око: дерева, зоопарк, вольера - все зникло. Залишилося тільки одне: гл аз в лк а. І око стає все більше і більше, все кругліше і кругліше, як руда місяць в порожньому небі, а зіниця в середині все чорнище і чорнище, і все більш барвисті крапіни на жовткарей веселку - тут голуба (горута, як замерзла вода під чистим небом), там золота спалах, немов блискавка.
Але головне - це зіниця. Чорний зрачок!
- Хочеш дивитися на мене - що ж, дивись!
Ось що ніби говорить зіниця. Він горить, як розпечений. Можна подумати, це полум'я. « Так і є, - думає хлопчик, - чен прое пл ам я!»
І він відповідає:
- Добре, Чорне полум'я, ось я дивлюся на тебе і не боюся.
Зрочок може багато чого розростатися, рости в усе око, повзати, як справжня пожежа, - хлопчик не відводить очей. І ось, коли все стає чорним, абсолютно чорним, він виявляє те, чого ніхто ще до нього не бачив у вовччиому оці: з ан-ко-ко-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о- Це чорна вовчиця, яка згорнула клубком посеред своїх малят, вона втупилася на хлопчика і ричить. Вона не рухається, але відчувається, що під своїм блискучим хутром вся вона напружена, як гроза. Її роздерли над поликами, які були сліпучо - ледь помітні. Лапи підрожують. Осьвот кинеться. Такий маленький хлопчик - це їй на один ковток.
- Ти правда не боїшся?
Правда. Хлопчик стоїть як стояв. І очі свого не відводить. Час іде. І ось потроху м’язи Чорного Пламені розслаблюються. Зрештою вона верещає крізь зуби:
- Гаразд, якщо вже тобі так приспівало, дивись скільки хочеш, тільки не заважай мені, коли я вчу малят, зрозумів?
І, не звертаючи більше уваги на хлопчика, обводить довгим поглядом сімох пухнастих пухирців, що лежать навколо неї. Вона серед них наче в рудому ореолі.
« Родовка, - думає хлопчик, - веселка навколо зіниці...»
Так, п'ятеро вовчать точно такого ж рудого кольору, як веселка. Шоста вовна має голуба клуба, немов замерзла вода під чистим небом. Блакитний Вовк!
А сьомий (це маленька жовта вовчиця) виблискує, як золота блискавка. На неї неможливо дивитися нечутливо. Брати називають її Блесстка.
А навколо - сніг. До горизонту, замкненого пагорбами. Безмовний сніг Аляски, там, на Півночі.
Знову звучить голос Чорно- Пламені, і в ньому чути деяку урочистість серед цього білого мовчазного:
- Дітки, сьогодні я розповім вам про Людину!
Про Людина?
- Знову?
- Ох, нет!
Ти весь час тільки й розповідаєш, що про Людину!
- Надоело!
- Ми вже не маленькі!
- Розкажи краще про карібу, або про полярних зайців, або про полювання на качок...
- Так, Чорне полум'я, що-небудь про полювання!
- Адже ми, вовки, мисливці, хіба ні?
Але всіх перекрикає Блесстка:
- А я хочу про Людину, тільки взаправдаю історію і страшну, будь ласка, мама, про Людину, я так люблю про Людину!
Один Голубий Вовк мовчить. Він не просто балакучий. Серйозний. Навіть, мабуть, сумний. Брати вважають його занудою. Але коли він говорить - а це буває рідко, - всі його слухають. У ньому відчувається мудрість, як у старому вовку, покритому шрамами.
Ну, гаразд. Картина, стало бути, така: п'ять рудих підняли возню - а ось я тебе за горло, а я стрибнув тобі на спину, а я тебе чап за лапи, а нука зловлю себе за хвіст... в цілому, суцільна купала. Блискавка піддає їх пронизливим криком, стрибаючи на місці, як жабка, що збивається. Сніг навколо розлітається срібними фонтанами.
Чорний полум'я не зупиняє їх.
"Пусть грають... надто скоро їм доведеться дізнатися справжнє вовчицьке життя!"
Так вона думає і перетворює погляд на Голубого Волка, єдиного зі своїх дітей, хто ніколи не грає. « Вилитий батько!»
У цій думці - гордість, а ще смуток, тому що батька Великого Волка немає в живих.
« Це серйозно» - думає Чорне полум'я.
« Нетерпимий...»
"Слишком вовк..."
- Слухайте!
Блакитний Вовк сидить, нерухомий, як скеля, задні лапи напружені, вуха стирчить.
- Слухайте!
Водня відразу припиняється. Сніг навколо волчат знову опадає. Спочатку нічого не чути. Як і нагадають руді свої пухнасті вуха, лише раптовий стручковий вітер проходить по ньому величезною крижаною мовою.
Аж ось раптом через вітер - вовчий вочий вий, довгий, з перелицями, що повідомляє про велику кількість інформації.
- Це Сірий Родіч, - шепоче один з рудників.
- Що він каже?
Чорне полум'я швидко переглянеться з Голубим Волком. Обидва вони добре знають, що говорить їм Серий Родіч з вершини пагорба, де він стоїть на караулі.
Людина!
Команда мисливців...
Які шукають їх.
Те ж, що і минулого разу.
- Закінчили грати, діти, збирайтеся, йдемо!