Що важливо знати
Ось послухайте!
За містом, біля самої дороги, стояла данина. Ви бачили її? Перед нею ще маленький садок, оббитий дерев’яним клешком.
Неподалік від дави, у самої канави, росла м’яка зелена рослина. Сонячні промені гріли і пекли її на рівні з розкішними квітами, які просувалися в саду перед годами, і наша ромашка зростала не по днях, а по годинах. Одного прекрасного ранку вона розпустилася зовсім - жовте, кругле, як сосни, серво її було оточене спалахом сліпучо білих дрібних променів-лепестів. Ромашка зовсім не хвилювалася, що вона такий бідний, простий квіточок, якого ніхто не бачить і не помічає в густій траві; ні, вона була задоволена всім, жадібно простяглася до сонця, милувалася ним і слухала, як співає десь високо в небі жаворонок.
Ромашка була така весела і щаслива, точно сьогодні було неділя, а насправді був тільки понеділок; всі діти струнко сиділи на шкільних лавках і вчилися у своїх наставників; наша ромашка теж смічно сиділа на своєму стебелці і вчилася у ясного соло і в усьому навколишньому середовищі, вчилася доброти божю. Ромашка слухала спів жаворонка, і їй здавалося, що в його громних, звукопрограшних піснях звучить якраз те, що тане в неї на серці, тому римашка дивилася на щасливу пурхаючу пташку з якимось особливим благоговінням, але не заздрила їй і не заздрюлася, що сама не може ні літати, ні співати. "Я бачу і чую все! - Думала вона. - Сонечко мене тягне, вітерець цілує! Як я щаслива!"
У садку було багато пишних, гордих квітів, і чим менше вони насуплювалися, тим більше важелі. Піони так і надували щоки - їм все хотілося стати побільшити троянд; хіба в величі справа? Пістреє, вбрання більше ніж тюльпанів не було, вони відмінно знали це і намагалися триматися можливо пряме, щоб більше кидатися в очі. Ніхто з гордих квітів не помічав маленької ромашки, що росла десь у канави. Зате ромашка часто заглядалася на них і думала "Які вони вбрані, красиві! До них обов’язково прилетить чарівна пучка! Дякувати Богу, що я розтану так близько - побачу все, налюблюся вдоволься!" Раптом розчавилося "квіт-віт-віт" і жайворок спустився... Не в сад до піонів і тюльпанів, а прямо в траву, до скромної ромашці! Ромашка дуже розгубилась і не знала, що їй думати, як бути!
Птах стрибав довкола ромашки і розпевала. "Ах, яка славна м'яка травичка! Який милий квіточок у срібному платьиці, з золотим сердчечком!"
Золоте, жовте, сердито ромашки, і справді сяяло, а білі пелюстки відлили сріблом.
Ромашка була така щаслива, так рада, що й сказати не можна. Птах поцілував її, заспівав їй пісню і знову взяла до блакитного неба. Пройшла чверть години, поки ромашка не відчула такого щастя. Вона з радістю глянула на пишні квіти, вони бачили, наскільки їй пощастило, кому ж і оцінити його, як не їм! Але тюльпани витягнулись, надулися і почервонів з досади, а піони були готові прямо лопнути! що вони не вміють говорити... і дуже засмутилася.
У цей час у садку з'явилася дівчина з гострим блискучим ножем в руках. Вона підійшла прямо до тюльпанів і почала зрізати їх один за одним. Ромашка так i ахнула. "Який жах! Тепер їм кінець!" Зрізавши квіти, дівчина пішла, а ромашка погойдувалася, що росла в густій траві, де її ніхто не бачив і не помічав. Сонце сіло, вона повернула пелюстки і заснула, але і уві сні все бачила милу пташку і червоне сонечко.
Вранці квітка знову розтягнула пелюстки і простягнув їх, як дитя ручки, до світлого сонечка. У ту ж хвилину почувся голос жабронка, пташка співала, але як сумно! Бедняжка потрапила в пастку і сиділа тепер у клітці, що висіла біля вікна. Жаворонок співав про небо, про свіжі зелені поля, про те, як добре і привольно було літати на волі! Важко-тяжло було у бідної пташки на серці - вона була у полоні!
Ромаші дуже хотіла допомогти в’язничній в’язниці, але чим? І ромашка забула і думати про те, як добре було навколо, як славно грело сонечко, як блищали її срібні пелюстки; її мучила думка, що вона нічим не могла допомогти бідній пташки.
Раптом з садка вийшли два хлопчачачачана, у одного з них в руках був такий же великий і гострий ніж, як той, яким дівчина зрізала тюльпани. Хлопчики підійшли прямо до ромашки, яка ніяк не могла зрозуміти, що їм було тут потрібно.
Ось тут можна вирізати славний шматок дерна для нашого жайворонка! - сказав один з хлопчиків і, глибоко запустивши ніж у землю, почав вирізати чотирикутний шматок дерна; ромашка очуталася якраз в середині його.
Давай вируємо квітка! - Сказав інший хлопчик, і ромашка затремтіла від страху: якщо її зірвати, вона помре, а їй так хотілося жити! Тепер вона могла потрапити до в’язня!
Ні, хай краще залишиться! - Сказав перший з хлопчиків. - Так красивіше!
І ромашка потрапила в клітку до жайворонки. Бідолаха голосно скаржився на свою невільницю, метался і бився про залізні прути клітини. А бідна ромашка не вміла говорити і не могла потішити його словами. А як же вона хотіла! Так пройшло все ранок.
Тут немає води! - Нарікав жайворонок. - Вони забули дати мені напитися, пішли і не залишили мені ні ковток води! У мене просто пересохло в горлі! Я весь горю, і мене значить! Тут така духота! Освітні знаки. ні свіжої зелені, ні всього Божого світу!
Щоб хоч скільки-небудь освіжитися, жаворонок глибоко встромив дзьоб у свіжий, прохолодний смик, побачив джемашку, кивнув їй головою, поцілував і сказав:
І ти зав'янеш тут, бідна квітка! Тебе та цей клочок зеленого дерна - ось що вони дали мені за все світу! Кожна травинка повинна бути для мене тепер зеленим деревом, кожен твій льодяник - пахучим цвітом. На жаль! Ти тільки пригадуєш мені, чого я втратив!
"Ах, чим б мені потішити його!" - думала ромашка, але не могла шевлять ні листочком і тільки все сильніше і сильніше кашила. Жаворонок помітив це і не трогнув квітки, хоча підвищив від спраги всю траву.
І ось вечір прийшов, а ніхто так і не приніс бідної пташки води. Тоді вона розпустила свої коротоньки крила, судорожно затремтіла ними і ще кілька разів жалібно пропишала:
Пити! Пити!
Практичні пояснення
Потім її голова схилилася набік і сердита розірвалася від борошна та смутку.
Ромашка також не могла більше згорнути своїх пелюстків і заснути, як напередодні: вона була зовсім хвора і стояла, сумно повісивши голівку.
Тільки наступного ранку прийшли хлопці і, побачивши мертвого жавок, гірко - гірко заплакали, потім викопали йому могилку і все прикрасили її квітами, а найбільш жавок поклали у красиву червону коробочку - його хотіли поховати по-царськи! Бідна пташка! Поки вона жила і співала, вони забули про неї, залишили її вмирати в клітці від спраги, а тепер влаштовували їй пишні похорони і проливали над її могилкою гіркі сльози!
Дерн з ромашкою був викинутий на курну дорогу; ніхто і не подумав про ту, яка все-таки більше всіх любила бідну пташку і всім серцем хотіла її потішити.
Додати казку у Facebook, Вконтакті, Однокласники, мій світ, Твіттер або в Закладки
Ось послухайте!
За містом, біля самої дороги, стояла данина. Ви бачили її? Перед нею ще маленький садок, обнесений кряшею дерев'яною решеткою.
Неподалеку від дави, у самої канави, росла в м'якій зеленій траві ромашка.
Сонячні промені гріли і пекли її на рівні з розкішними квітами, які цупили в саду перед годами, і наша ромашка зростала не по днях, а по годинах. Одного прекрасного ранку вона розпустилася зовсім - жовте, кругле, як сосни, серво її було оточене спалахом сліпучо білих дрібних променів-лепестів. Ромашка зовсім не хвилювалася, що вона така бідний, простий колірочок, якого ніхто не бачить і не помічає в густій траві; ні, вона була задоволена всім, жадібно простяглася до сонця, милувалася ним і слухала, як співає десь високо-високо в небі жаворонок.
Ромашка була така весела і щаслива, точно сьогодні було неділя, а насправді був тільки понеділок; всі діти струнко сиділи на шкільних лавках і вчилися у своїх наставників; наша ромашка теж смічно сиділа на своєму стебелці і вчилася у ясного соло і в усьому навколишньому середовищі, вчилася доброти божю. Ромашка слухала спів жаворонка, і їй здавалося, що в його громних, звукопрограшних піснях звучить якраз те, що тане в неї на серці, тому ромашка дивилася на щасливу пурхаючу пташку з якимось особливим благоговінням, але не заздрила їй і не сумувала, що сама не може ні літати, ні співати. « Я бачу і чую все! - Думала вона. - Сонечко мене тягне, вітерець цілує! Як я щаслива!»
У садку було багато пишних, гордих квітів, і чим менше вони насуплювалися, тим більше важелі. Піони так і роздували щоки - їм все хотілося стати побільше троянд; хіба в величі справа? Пістреє, вбрання більше ніж тюльпанів не було, вони відмінно знали це і намагалися триматися можливо пряме, щоб більше кидатися в очі. Ніхто з гордих квітів не помічав маленької ромашки, що росла десь у канави.
Часто вони дивилися на них і думали: « Які вони гарні, гарні! До них обов’язково прилетить чарівна пучка! Слава богу, що я розтану так близько - побачу все, налюбуюся вдоволься!» раптом розчавилося « квир-квір-віт!», і жаворинок спустився... не в сад до піонів і тюльпанів, а прямо в траву, до скромної ромашці! Ромашка дуже розгубилась і не знала, що їй думати, як бути!
Птах стрибнув довкола ромашки і розпещав: « Яка ж гарна м’яка травичка! Який милий квіточок у срібному платьиці, з золотим сердёчком!»
Жовте сердито ромашки і справді сяяло, як золото, а сліпучо білі пелюстки відлили сріблом.
Ромашка була така щаслива, так рада, що й сказати не можна. Птах поцілував її, заспівала їй пісню і знову взнялася до блакитного неба. Пройшла чверть години, поки ромашка не відчула такого щастя. Вона з радістю глянула на пишні квіти, вони бачили, наскільки їй пощастило, кому ж і оцінити його, як не їм! Але тюльпани витягнулись, надулися і почервонів з досади, а піони були готові прямо лопнути! що вони не вміють говорити - дісталося б від них ромашці! Бідолаха відразу зрозуміла, що вони не в дусі, і дуже засмутилася.
У цей час у садку з'явилася дівчина з гострим блискучим ножем в руках. Вона підійшла прямо до тюльпанів і почала зрізати їх один за одним. Ромашка так i ахнула. « Який жах! Тепер їм кінець!"" "Зрізавши квіти, дівчина пішла, а ромашка погойдувалася, що росла в густій траві, де її ніхто не бачив і не помічав. Сонце сіло, вона повернула пелюстки і заснула, але і уві сні все бачила милу пташку і червоне сонечко.
Вранці квітка знову розтягнула пелюстки і простягнув їх, як дитя ручки, до світлого сонечка. У ту ж хвилину почувся голос жабронка, пташка співала, але як сумно! Бедняжка потрапила в пастку і сиділа тепер у клітці, що висіла біля вікна. Жаворонок співав про небо, про свіжі зелені поля, про те, як добре і привольно було літати на волі! Важко-тяжло було у бідної пташки на серці - вона була у полоні!
Ромаші, як і всі інші, хотіли допомогти в'язню, але що? І ромашка забула і думати про те, як добре було навколо, як славно грело сонечко, як блищали її срібні пелюстки; її мучила думка, що вона нічим не могла допомогти бідній пташки.
Раптом з садка вийшли два хлопчачачачана, у одного з них в руках був такий же великий і гострий ніж, як той, яким дівчина зрізала тюльпани. Хлопчики підійшли прямо до ромашки, яка ніяк не могла зрозуміти, що їм було тут потрібно.
Ось тут можна вирізати славний шматок дёрна для нашого жайворонка! - сказав один з хлопчиків і, глибоко запустивши ніж у землю, почав вирізати чотирикутний шматок дрена; ромашка очуталася якраз в середині його.
Давай вируємо квітка! - Сказав інший хлопчик, і ромашка затремтіла від страху: якщо її зірвати, вона помре, а їй так хотілося жити! Тепер вона могла потрапити до в’язня!
Ні, хай краще залишиться! - Сказав перший з хлопчиків. - Так красивіше!