Що важливо знати
Наскільки менше ми нарікали б на долю і наскільки більше були б вдячні за це, якби, роздумуючи про свою ситуацію, брали для порівняння гірше, а не те, як ми це робимо, коли хочемо виправдати свої скарги.
Даніель Дефо
Я затуляв очі на мобільний телефон. На вулиці ще темно, але у відкриту форточку вже чути шум міста, що прокидається. Встав, потягнувся до вимикача... ммать! Коробки, мішки і знову коробки. Запнувся про них у темряві, тихо стерся матом і поплив у ванну, де побачив у дзеркалі « того». Так, тиждень на те, щоб розірвати стосунки з соціумом, було, так би мовити, « обличчя». Але сьогодні я вирішив розпочати новий етап свого життя, точніше покінчити з тим способом життя, в якому не знайшов задоволення і який став для мене беззмістовним:
...робляється, точніше маленький бізнес, який зайняв 95 відсотків життєвого простору, що швидко літають дні від понеділка до понеділка.
...мні 40, немає дружини, немає дітей, батьки, що живуть далеко на Уралі, і яких я не бачив вже, напевно, років вісім, а крайня наша зустріч відбулася лише тому, що я був на добу, проїздом, у них в місті - їздив до столиці зустрічатися з постачальниками.
... відсутність друзів... ні, не так, відсутність ДРУЗЕЙ. Звичайно, у мене є друзі, компаньйони, партнери з бізнесу, у яких є непогані чоловіки і навіть пара дуже непоганих дам, едаких "бізнес-вумен", але все одно з звичайними бабськими слабкостями. Також є банальні собульники — сусіди по гаражному кооперативові — знову напоїли вчора, як і інші.
Приблизно півмісячного тому, повернувшись додому, тобто у Владики, з Хабаровська на своїй машині з черговою діловою зустріччю, я їхав і думав про все це, ну в сенсі про незадоволення життям. Мій парковий « Прадник» впевнено котив по М60, і я вже під'їжджав до Усурійська, код мені зателефонував Міша - компаньйон з бізнесу, мабуть, поцікавитися, як пройшла зустріч. Але про це я так і не дізнався. Усе сталося дуже швидко. Машина влетіла в вибоїну в асфальті, конкретну таку на півколісу, напевно. Гучний бавовну, десь спереду і справа, баранка руля крутилася на 180 градусів, машина вдарилася в відбійник траси, і, перелітаючи його, пропала на даху метрів десять. Все закувирувалося, по салону полетіли шмотки, папери, гукнув скло... темрява...
Я прийшов у себе лежачи на траві, від різкого запаху наштиря. Відкрив очі. На узбіччі біля збитого леєра, що блимає, стояли дві машини ГАЇ та « прискорена». Праворуч від мене метрах за п'ять на даху лежав мій "Прадік".
- Як ви себе почуваєте? Де відчувають больові відчуття? - Вона запитала фельдшера, що він « швидкої», прибираючи тампон з митницею.
— Та загалом це нормально, — відповів я і відчув смак крові. Потім пошевели по черзі всіма кінцівками і зрозумів, що прикусений язик під час кирання це найбільш травмована частина моєї тушки.
- У вас може бути шок, потрібно проїхатись у травму, там вас хірург оглядає.
- Так, мабуть, нормально все з ним був пристебнуті, подушка спрацювала. Ви не вживали алкоголю? - Поцікавився існуючий інспектор.
- Ні, лейтенант, я лише п'ятницями вживаю.
- Так і є п'ятниця сьогодні, - гаркнув лейтенант.
— Так ще робочий день не закінчився, — відповів я, піднімаючись на ноги.
- А, ну пройдемо, Сергій Ніколаєвіч, розкажете що як, і схему ДТП підпишете. Ну і заодно в алкотестер підношуєте. Так, і вам дзвонив якийсь Михаїл, ну ми йому сказали про ДТП, він вже їде сюди.
Я підсів до машини до інспекторів, де, тикаючи олівцем в схему, мені сказали, що сталося. Але все було до безособового, праве колесо потрапило в яму, і від удару « розірвалося », після чого мене тягло на леєра, і машина, ковтнувшись, злетіла в кювет.
- Так ви яму не помітили, чи що? - Поцікавився інспектор.
— Так, помітив, тільки куди йти, зліва машина паралельно йшла, справа леєра, — відповів я, звичайно, замовкнувши про те, що я просто відволікся на телефон, коли зателефонував Михаїл.
- Зрозуміло, що загалом, як правило, « вибухнув» і машина втратила управління, - потонув інспектор.
- Так, я погодився.
- Ось, дуйте, - інспектор простягнув мені алкотестер.
Я подув в чудо-аппарат і передав його назад.
- Чисто, - сказав інспектор і продовжив. - Загалом, картина ясна, заїдете до нас відділ, заберіть копію схеми та протокол, і я б на вашому місці в суд на місцеві влади подав, вина дорожників сто відсотків. Ви, Сергій Ніколаєвич, не перший тут вилітаєте.
— Зрозуміло, — кивнув я.
- Хіба не хочете викликати вас за певну плату? - Поцікавив інспектор і дав мені мої документи.
- То, зателефонуйте, куди відвезуть?
- Та, куди скажете, будь-яка примха за ваші гроші, - знову з гігаканем відповів лейтенант.
- Гаразд, викличте.
Минув час, і я вже забравши свої речі з машини, спостерігав за тим, як наш джипа з вантажем завантажував свій автомобіль на евакуатор, і домовився з чоловіками «низадорага», щоб відвезти машину на стоянку біля нашого офісу, але під охороною буде.
- Ти як, старий, сам-то цілуєш? - Мішка запитала.
- Ціль, поїхали, додому мене закинеш.
Ми влаштувалися в Мішкін, і покарали на бік Владивостоку.
— Знаєш, Міше, а мені здається це знак, — сказав я, відреставровано дивлячись у вікно на мілину осову смугу траси.
- Про що ти говориш?
- Так, сто перше і останнє попередження мені, що не так я живу, як треба, і не тим займаюся.
- Ти знову за своє! Чим не тим? Ми не крадемо, не кидаємо, не розгойдуємось, не робимо виробництво, робочі місця он двоє стойками на роботі. Світле майбутнє, можна сказати, будуй. Ти про що взагалі!??
Практичні пояснення
- Устал я, Миша, видихся.
- Так отподохни, сганяй в Таїланд, а? Пам'ятаєш той готель? Класно відтягнулося. Він став... все втомлюються, і що тепер.
- Міш, я не хочу більше працювати просто заради роботи, за всім "ітом" немає МЕНЕ, є просто робота, робота, робота. А для чого?
- Що? Сірий, ні, тобі реально просто відпочити треба.
- Міше, ти що, мене дійсно не розумієш?
- Не розумію, старий, херней ти якийсь страждаєш просто... як це, мм... о! Хандруєш! Так, так.
— Так, Мішко, ти мене не розумієш, — пробурнив я, відкинув максимальне сидіння і задрімав.
— Сірий, приїхали, — штовхнув мене тихенько в плече Мішка.
- Так, дякую, Міш. На, ось тут угода з хабаровчанами і інше, розберешся. Завтра не чекай мене з ранку, планерку сам проводь, до обіду підтягнутися.
- Ну, давай, відпочивай, і ці свої марення « про знаки», про « вставав» закінчуй, старий.
Я мовчки вийшов з машини, жестом попрощався з Мішкою і попрямував до під’їзду. Пілікнув домофон, і я піднявся на свій другий поверх. Вдома, не визнавши, пройшов на кухню і дістав з холодильника почату пляшку горілки і хапнув прямо з горла кілька солідних ковтків, відкупив від шматка сиру і побрав у зал, де ліг на диван і відразу впав у сон. Спав як у марку, міликали якісь незрозумілі картинки, по небу плавали гігантські дельфіни, потім двовимірна футбольна команда і я, шістнадцятирічний, пробираю штрафної, і раптом все зникло, і я залишився один посеред двору. А потім приснилася бабуся, така рідна, і, як би схилившись наді мною, сказала: « О, Сереньйонка, а плавати ти так і не навчився», її обличчя почало змінюватися і ніби розчинилося у воді... і я прокинувся. Подивився на годинник - 11:30, можна вставати. Стягнув з себе пом'ятий костюм і поліз під душ.
Я сидів за маленьким журнальним столиком, який присутнув до дивана, і дивився на маленькі картинки в телевізорі. Звук був вимкнений, йшов новинний блок і, в принципі, було досить просто дивитися... одні й ті ж ті ж ті ж ті ж, що й політики, аварії, катастрофи, землетруси, біржі з падаючими графіками... одним словом, « стабільність», який місяць одне і те ж. Я допив чай, вимикав телевізор і почав розгулюватися по кімнаті взад і вперед. Потім обійшовся цілу квартиру кілька разів. Повернувся на диван, набрав номер одного знайомого.
Микола Побережник
Загублений берег. Кн. 1 Ті, що сповняють надію
Наскільки менше ми нарікали б на долю і наскільки більше були б вдячні за це, якби, роздумуючи про свою ситуацію, брали для порівняння гірше, а не те, як ми це робимо, коли хочемо виправдати свої скарги.
Даніель Дефо
Я затуляв очі на мобільний телефон. На вулиці ще темно, але у відкриту форточку вже чути шум міста, що прокидається. Встав, потягнувся до вимикача... ммать! Коробки, мішки і знову коробки. Запнувся про них у темряві, тихо стерся матом і поплив у ванну, де побачив у дзеркалі « того». Так, тиждень на те, щоб розірвати стосунки з соціумом, було, так би мовити, « обличчя». Але сьогодні я вирішив розпочати новий етап свого життя, точніше покінчити з тим способом життя, в якому не знайшов задоволення і який став для мене беззмістовним:
...робляється, точніше маленький бізнес, який зайняв 95 відсотків життєвого простору, що швидко літають дні від понеділка до понеділка.
...мні 40, немає дружини, немає дітей, батьки, що живуть далеко на Уралі, і яких я не бачив вже, напевно, років вісім, а крайня наша зустріч відбулася лише тому, що я був на добу, проїздом, у них в місті - їздив до столиці зустрічатися з постачальниками.
... відсутність друзів... ні, не так, відсутність ДРУЗЕЙ. Звичайно, у мене є друзі, компаньйони, партнери з бізнесу, у яких є непогані чоловіки і навіть пара дуже непоганих дам, едаких "бізнес-вумен", але все одно з звичайними бабськими слабкостями. Також є банальні собульники — сусіди по гаражному кооперативові — знову напоїли вчора, як і інші.
Приблизно півмісячного тому, повернувшись додому, тобто у Владики, з Хабаровська на своїй машині з черговою діловою зустріччю, я їхав і думав про все це, ну в сенсі про незадоволення життям. Мій парковий « Прадник» впевнено котив по М60, і я вже під'їжджав до Усурійська, код мені зателефонував Міша - компаньйон з бізнесу, мабуть, поцікавитися, як пройшла зустріч. Але про це я так і не дізнався. Усе сталося дуже швидко. Машина влетіла в вибоїну в асфальті, конкретну таку на півколісу, напевно. Гучний бавовну, десь спереду і справа, баранка руля крутилася на 180 градусів, машина вдарилася в відбійник траси, і, перелітаючи його, пропала на даху метрів десять. Все закувирувалося, по салону полетіли шмотки, папери, гукнув скло... темрява...
Я прийшов у себе лежачи на траві, від різкого запаху наштиря. Відкрив очі. На узбіччі біля збитого леєра, що блимає, стояли дві машини ГАЇ та « прискорена». Праворуч від мене метрах за п'ять на даху лежав мій "Прадік".
- Як ви себе почуваєте? Де відчувають больові відчуття? - Вона запитала фельдшера, що він « швидкої», прибираючи тампон з митницею.
— Та загалом це нормально, — відповів я і відчув смак крові. Потім пошевели по черзі всіма кінцівками і зрозумів, що прикусений язик під час кирання це найбільш травмована частина моєї тушки.
- У вас може бути шок, потрібно проїхатись у травму, там вас хірург оглядає.
- Так, мабуть, нормально все з ним був пристебнуті, подушка спрацювала. Ви не вживали алкоголю? - Поцікавився існуючий інспектор.
- Ні, лейтенант, я лише п'ятницями вживаю.
- Так і є п'ятниця сьогодні, - гаркнув лейтенант.
— Так ще робочий день не закінчився, — відповів я, піднімаючись на ноги.
- А, ну пройдемо, Сергій Ніколаєвіч, розкажете що як, і схему ДТП підпишете. Ну і заодно в алкотестер підношуєте. Так, і вам дзвонив якийсь Михаїл, ну ми йому сказали про ДТП, він вже їде сюди.
Я підсів до машини до інспекторів, де, тикаючи олівцем в схему, мені сказали, що сталося. Але все було до безособового, праве колесо потрапило в яму, і від удару « розірвалося », після чого мене тягло на леєра, і машина, ковтнувшись, злетіла в кювет.
- Так ви яму не помітили, чи що? - Поцікавився інспектор.
— Так, помітив, тільки куди йти, зліва машина паралельно йшла, справа леєра, — відповів я, звичайно, замовкнувши про те, що я просто відволікся на телефон, коли зателефонував Михаїл.
- Зрозуміло, що загалом, як правило, « вибухнув» і машина втратила управління, - потонув інспектор.
- Так, я погодився.
- Ось, дуйте, - інспектор простягнув мені алкотестер.
Я подув в чудо-аппарат і передав його назад.